Рецензия на книгу

• 

  Аноним15 сентября 2017 г.

  Слухала напередодні поїздки в Італію і дуже цікаво було слухати про італійське життя. Сам детектив такий середній. Спочатку нам показують товстенького генерала відділення поліції, яке заточене під злочини, пов’язані з мистецтвом і творами мистецтва. Такий собі дідок, любить поїсти, не любить ходити, справляє враження не дуже розумного поліцейському, якому аби кілька років досидіти до пенсії. Тут на сцену виходить Рафаель. Так, той самий. Буцімто десь є його картина, схована під пейзажем іншого художника. Але її нема. В церкві, де вона мала висіти, тепер висить інша картина. Співробітниця поліції Флавія береться до справи, і допомагає їй у цьому студент-мистецтвознавець Джонатан Аргайл, який і вирахував загублену і забуту картину. Весь час вони наступають на п’яти своїм суперникам, потрапляють у вир різних подій, серед яких похід по бібліотеках в Лондоні, пожежа в музеї, переховування в туалеті після закриття і смертельна сутичка в картинній галереї. І тут наш генерал розкриває карти і ловить справжнього злочинця.

  Така собі казочка в дусі Дена Брауна, з оповідками про Рафаеля, його учнів і сучасників, де правда мішається з вигадками. Для розваги зійде, але багато від книги чекати не варто.

  2

  353