Рецензия на книгу

• 

  miserablekai29 августа 2017 г.

  Мистецтво, війна і морський бриз, де ця книга і читалась мною.

  Напевне, це найнеочікуваніша книга від мене, бо я в цілому не та людина, яка може цікавитися подібною літературою. Ніколи не кажи ніколи, або як почати читати Ремарка на відпочинку, коли в тебе закінчився весь твій арсенал, який ти взяв з собою.

  Ремарк - це в моєму уявленні - книги про війну, текст який важко читати і зрозуміти, події, описані в книзі, які важко прийняти. Так було. Але мені пощастило з тим, що книга, яка була вибрана мною по принципу "що поменше", майже не зачіпає тему війни. Вона є, але усі події описані в книзі відбуваються на її фоні і в цілому майже її не торкаються.

  Вони - емігранти. Люди, що ввійшли в американський рай як тіні, як люди без майбутнього і з великим багажем минулого. Вони такі різні і якби їх не об'єднала одна велика проблема - вони б нізащо в світі не перетнулись дорогами життя. Колишній журналіст і ексцентрична манекенниця, Наташа і Роберт - і нехай, що в з самого початку зненавидіти Наташу як героя не викликало труднощів, мені вдалось її полюбити і зрозуміти. Війна змінює усіх і ніхто не залишається осторонь, не отримавши своєї порції горя.

  Ця книга, як на мене, не має якогось конкретного сюжету і для мене не стала чимось, що змінило моє життя, чого підсвідомо очікуєш від класики, але вона стала моїм особистим відображенням..
  отут буде СПОЙЛЕР, якщо так можна це назвати, бо як на мене це не та література де розповідаючи про щось наперед, можеш зламати чиїсь сподівання.
  отже, історія Наташи і Роберта послугувала для мене відображенням ідеальних відносин. І нехай, що у них все колихалось від шаленої любові ночами до істерик і криків. Іноді. Я. Люблю. Такий. Максималізм. Я люблю емоції, справжні емоції і за це Наташа стала одним із моїх улюблених персонажів за останній час.

  Ремарк - автор, який пише дуже повільно, дуже плавно і часом трошки нудно, як здалось мені, судячи по цій книзі. Але що є його безперечним плюсом, це сила силенна цитат, які мені вдалось виділити. Мій профіль на LiveLib : eternaltouthh , так що можете зайти і подивитись, які фрази прийшлись до душі саме мені.

  Я правда не знаю чи ще буду читати його книги, хоча в мене є ще в цьому видавництві ще одна книга : "Тріумфальна арка" і отут я маю зробити ремарку (символічно, так?) : НІКОЛИ НЕ КУПЛЯЙТЕ ЦЕ ВИДАВНИЦТВО. НІ ЗА ЩО. Якщо ви не хочете, аби деякі слова в вас завжди були чомусь розділені (наприклад отак : зав жди) і якщо ви не хочете сидіти, не розуміючи, що сталось, бо тут чомусь не дотримуються правил написання діалогів, то в краще не беріть їх в руки, серйозно. Мені їх подарував хресний, я його не виню, але вам не раджу.

  Повертаючись до книги, скажу, що вона перенесла мене на деякий час до тих чарівних, якщо не враховувати Війни часів, коли жінки сиділи в барах у чудових туалетах, коли мистецтво цінувалось в рази більше і коли твоє багатство визначалося не кількістю маєтків і автомобілів, а куплених тобою картин Ренуара чи Дега. Останній пунктик не надто гарно звучить, але мені хотілось просто виділити той факт, що в той час замість гаджетів на стінах у мільйонерів висіли саме картини.

  Якщо вам цікаве мистецтво, період другої світової війни і те, як пише Ремарк - це ваша книга. Мені вона прийшлась до душі, Наташа стала моєю особистою музою на цей період, а саме знайомство з Ремарком дало мені знати, що навряд це саме мій автор, і я не бачу в цьому нічого поганого. Не існує (хоча ні, таки існує, але це не зараз) поганої літератури, є те, що не приходиться вам до смаку. Ремарк пише зовсім не так, як могло б сподобатись мені і, мабуть, через це на сторінках його книг ми більше не зустрінемось. Хоча цілком можливо, що я дам йому ще один шанс.

  5

  226