Рецензия на книгу

• 

  TanyaRedka24 мая 2017 г.

  Напевно, не вистачить слів, щоб описати враження від прочитаного. Напевно, я не зможу підібрати правильні. Напевно, я не зможу виразити все те, що зараз відчуваю.
  Це книга-катарсис.
  Це все так сумно, щоб хочеться згорнутися калачиком і тихенько поплакати,щоб ніхто не бачив, але написано так просто і невимушено, що хочеться вірити в краще.
  Це історія про маленького хлопчика, для якого всі радощі дитиства залишаються лише мріями. Якому не можна куштувати солодощі чи бодай маленького шматочка піци, не можна гладити собак, гратися з друзями, ходити до школи, бігати.

  
  Не більше восьми людей в приміщенні, нічого молочного, і морозиве теж молочне. Не бігати, бо в кістках замало кальцію, не їсти сире, смажене і жирне, не купувати непотрібних іграшок , якнайбільше свіжого повітря і няких собак."

  У нього є лонгборд, на якому не можна їздити і ласти, котрими наразі нема де користуватися. У нього є повідок і нашийник для справжнього собаки, а це ж майже так само приємно, як власний собака, бо в кого є нашийник - в того мусить колись і собака до нього зявитись.
  Знаєш, Шапочко, ти обовязково одужаєш. Тобі куплять собаку, ти поїдеш з мамою до Франції, ти підеш в школу і будеш їсти все, що захочеш. Як добре все буде уже незабаром.
  (Насправді, книга дитяча, але я б дуже хотіла, щоб її прочитав кожен дорослий.
  Діти можуть вміють бути сміливими, діти вміють не боятися, діти вміють вірити в краще, діти вміють боротися! І почасти діти розуміють набагато більше, ніж дорослі.)

  3

  197