Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel

  26 апреля 2017

  Скажіть відверто: ви любите голубів? От у мене з ними навіть була любов, я годувала їх з рук... Але то колись, а нині вони постійно намагаються звити гніздо на моєму балконі, воркують, як трактори, і витанцьовують кігтями брейк-данс на бляшаному даху того ж балкону (про інтимні подробиці того дозвілля промовчимо). (Це навіть територіально різні голуби, якщо що :)) Так що, кохання минуло, залишилася випалена пустка...

  От так і пан Ноель, хіба він голубів не просто не любить, а палко ненавидить і ще панічно боїться. Що ж такого в них страшного? Але Йонатан Ноель звик до передбаченого життя: у дитинстві йому довелося пережити війну, втратити батьків, тяжко працювати на фермі дядька; потім він за його наляганням пішов до армії і знову потрапив на війну і навіть до шпиталю; затим Натаніель навіть за дядьковою порадою одружився, але дружина швидко втекла з коханцем, тож весь хутір з нього насміхався. І от Натаніель вперше і, можливо, єдиний раз, у житті вирішив нікого не слухати, а зробити, як сам хоче: зібрав небагаті пожитки, заощадження й подався до Парижа. Там він знайшов місце охоронця в банку, а ще маленьку кімнатку-комірчину. В тій-то комірчині він і прожив понад 30 років, довівши її ледве не до ідеалу: і меблі докупив, і прикрасив, і навіть плитку з холодильником поставив. Уже був на півдорозі до її викупу, щоб передбачуваність і стабільність назавше залишилися в його житті... якби не голуб. Голуб нахабно сидів у коридорі будинку, де пан Ноель наймав кімнатку, і не давав йому вийти до вбиральні. Ця подія спричинила справжню панічну атаку у Натаніеля, він навіть думав, що отак, в піжамі, і помре. Але все ж таки, зібравши рештки мужності, пан Ноель зібрав найцінніші речі, необхідний одяг на декілька днів — і чкурнув з квартири, заледве проскочивши повз страшного птаха. Перший бій було пройдено без втрат, але то був тільки початок...

  Врешті цілий день у пана Ноеля пішов шкереберть, тут навіть "не з тієї ноги встав" буде замало сказати. Бідолашний Натаніель, такий сором'язливий і закритий, раптом опиняється сам на сам зі страшною проблемою, ба більше — йому потрібно звертатися до інших людей, а це (кожен інтроверт підтвердить!) взагалі катастрофа. Раз за разом одна невдача накладається на іншу, аж доки вночі не доходить до своєї кульмінації, що Ноель гадає, ніби з'їхав з ґлузду. Але, як і говорили древні греки, страждання ведуть до катарсису, тож наприкінці все налагоджується.

  Інколи для того, щоб вирватися із сонної зони комфорту і побачити усю її безглуздість, потрібен поштовх ззовні. Невдача на роботі, сварка з рідними, навіть безвинний (здавалося б) голуб. Повість коротка, але довершена до дрібниць: плавна розповідь, то від автора, а то й думки Натаніеля, причім перехід буквально непомітний; незначна кількість деталей, яка, втім, дає чітку картинку про головного героя — відлюдька й соціофоба (що, до речі, чудово доповнює ряд решти відомих героїв Зюскінда: парфумера й контрабансиста); поступове нагнітання ситуації і врешті її вирішення (супровід зміни погоди тут вписаний надзвичайно майстерно). Як результат: черговий шедевр від майстра психологічної прози, короткої за обсягом і ледь чи не бездонної для тих, хто закопається.

  І насамкінець, моя улюблена медитація за рецептом Зюскінда:
  

  
  Хода надихає. У ході полягає цілюща сила. Регулярне переставляння ніг при одночасному ритмічному розмахуванні руками, наростання частоти дихання, легка стимуляція пульсу, діяльність очей та вух, необхідна для визначення напрямку та збереження рівноваги, відчуття шкірою потоків повітря — усі ці дії непереборно зганяють докупи дух і тіло, змушуючи душу рости й розгортатися, навіть якщо вона така охляла й понівечена.

  15 понравилось

  663