Рецензия на книгу

• 

  Ardoss

  9 апреля 2017

  Про сильних, красивих жінок та непутьових чоловіків

  Не зупинятися, навіть якщо боляче, не кричати, навіть якщо страшно, не озиратися, навіть якщо хочеться, бо перетворишся на соляний стовп. Ось вона, філософія Надчиного життя.
  

  Я була впевнена, що головна героїня мені не сподобається, бо я так не люблю самозакоханих, але Надька інша, вона - горда. Навіть те, як автор її називає - Надька, це виклик, ніби підкреслюється її холодність, безсердечність. Хоча вона зовсім не снігова королева. Просто жінка, яка хотіла бути коханою.
  

  
  Жіночність - це риса коханих, а її не кохали.
  

  А ще вічно молодою і гарною, адже саме краса в дитинстві врятувала Надькі життя. Боячись бути покинутою, вона втікає від Толічки, хоча і кохатиме його все життя. Толічка ж - він просто Толічка, чоловік - син, малорішучий і пасивний. І коли він знаходить таки Надьку через 20 років історія вже дописана.

  
  Життя Надії Павлівни Шистачок схоже на шкарпетку - потерте на п*ятці, воно трохи смердить черевиком, але вона і досі його носить.
  

  Ще є мажор Гречка. І це вже пацієнт Фрейда. Чудовий приклад того, що любов буває різна. І інколи навіть вбиває.

  
  Йому здалося, що це кохання прослизнуло, наче глист у його організм і тепер пожирає з середини.

  Ця книга про хворих людей. Тих, у кого чомусь порожня душа. І які навряд - чи будуть щасливими. А ще ця книга чудовий приклад якісної української літератури, написаної чудовою, справжньою українською мовою. З радістю почитаю Павліну Пулу ще.
  

  
  Її таки дратували ці люди, які спершу докладали неймовірних зусиль, щоб зруйнувати своє життя, не вміли тримати на припоні ротів, ширінок і таємниць, а потім вирішували, що їм пороблено і сунули до неї зі своїми бідами, вроками, ляльками - вуду, зрадами - хай зцілює.

  8 понравилось

  0

  195