Рецензия на книгу

• 

  rory_gilmore6 апреля 2017 г.

  Не щоденник у мене, а якийсь базарний кошик. Ну, хай. Тут — я сам, і ніхто мене тут не знає. Аби лише не забути, потім воно знадобиться.

  Важко структурувати свої думки, бо щось у моїй свідомості підказує, що залишати відгук на щоденникові записи є чимось неправильним. Не можу стверджувати, що текст легко та цікаво читати, але є моменти, на які варто звернути увагу, можливо, переосмислити у контексті сучасної історії.
  

  
  Так, настають ще тяжчі іспити. І яка химерна доля мого народу! У цій війні жодна країна не зазнає такого лиха й руїни, як моя Україна. Лежить розтерзана. І хоч би змагалась за свої права — не так боляче було б. Ні, лежить розшматована, понівечена і пасивна. Не вона б’ється, а б’ються за неї. І здається мені: не буде на Сході спокою доти, доки хтось володітиме Україною. Спокій у цій частині світу настане лише тоді, коли Україна не буде належати нікому — тільки собі.

  4

  230