Рецензия на книгу

• 

  bellalili

  27 февраля 2017

  Бувають книги, що незалежно від свого наповнення залишають тонке відчуття спокою та краси, впевненості, що живеш у світі, де ще так багато нового, чарівного, самобутнього. Саме таким став для мене роман "Алі та Ніно" таємничого Курбана Саїда, твір, просякнутий сподіванням на краще, великою любов'ю і таємничістю Близького Сходу.
  Одна із найглобальніших проблем світу: боротьба Заходу і Сходу, їх культур, переконань, сприйняття людиною себе і наступна, не менш гостра, -- як же знайти себе тим, хто живе на межі цього протистояння, яке загострюється з кожним бурхливим роком початку ХХ століття. Захід напирає новітніми технологіми, способом життя, який виглядає спокусливо, але так по-чужому для жителя Сходу. Схід то відбивається із мусульманською фанатичністю, то відступає, щоб набратися сили і знову рушити в бій. І як же має поводити себе молода, натхненна душа, яка росте і розвивається на цьому зламі, а коли ця душа ще й кохає представника протилежної культури, кохає ніжно, розуміюче і усвідомлено, рідкісним коханням, готовим страждати і йти на поступки?
  Здавалось, би мусульмани -- люди, сповнені стереотипного бачення, обмеженості та навіть неволі. Але які ж вони вірні собі! Європейці та американці часто зраджують, губляться і втрачають прагнення виконувати свої обов'язки перед Богом, батьківщиною, перед самим собою врешті. Вони мають більше впевненості, бачать більше значимості власного існування. Коли це не переходить у фанатизм, то просто зачаровує, сповнює людину гідністю і внутрішнім спокоєм. Такими персонажами замиловуєшся.
  Дуже проникливо у романі змальвуються Іран, Азербайджан, Грузія, і автор при цьому не вдається до розлогих оповідей чи описів. Той, хто не надто цікавиться цими країнами побачить їхню розкіш та специфічність.
  Твір надихає, нічого не нав'язує, показуючи життя дуже тонко та реалістично.

  7 понравилось

  0

  79