Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv

  6 февраля 2017 г.

  Декілька років тому я подивилася фільм "Дамське щастя". Він був дуже гарно знятий, справжнє дамське щастя - всі ці перчатки, пуховки, боа, білизна і інше, вікторіанський час і посеред цієї краси скромна і прекрасна Деніза, на яку весь час витріщається власник магазину і який тільки і думає, як би її собі підкорити, а вона від нього весь час вислизає.

  Недавно наткнулася десь на згадку про книжку і вирішила прочитати. Мушу сказати, це якраз той випадок, коли екранізація в рази краща за книжку. Золя, співець реалізму і своєї епохи розвитку капіталізму, робить роман не повноцінним твором, а пазлом в картині про Ругонів-Маккарів. Втомлюєшся читати про перебільшено нужденних і надзвичайно гордих власників цих задрипаних облізлих крамничок, розташованих по сусідству - які вони з голим задом, але ніколи не візьмуть 100 000 франків, щоб жити собі десь в селі, забезпечивши безбідне існування собі і своїм дітям. Чи не половину книжки займає опис магазину - ці всі рекламні стенди, опис товарів (а чи не був цей роман такою собі рекламою реально існуючого магазину?), причому товари описуються дуже детально - перчатки і шовкові, і лайкові, і шкіряні, і замшеві, і вовняні, і такі, і сякі, цілі гори перчаток. Далі опис носових хустинок з усіма деталями, далі білизни, дитячого одягу і так по списку всіх відділів, і ці описи постійно повторюються відповідно до зміни сезону чи новому надходженню товарів.

  Денізі і її почуттю до шефа тут приділена така малееенька увага, зовсім кілька слів сказано, в той час як у серіалі ці переглядання і пікіровки - це чи не головна сюжетна лінія. У книзі ж головне - магазин. І лише побіжно в кінці вказано, як Деніза відповіла залицянням Муре.

  Якщо чесно, мені шкода, що я витратила на це час. Наче журнал космополітен почитала, тьфу ти.

  6 понравилось

  64