Рецензия на книгу

• 

  Plonochka

  2 февраля 2017

  Всі біди – від великого мозку

  Улюблена тема в цього автора: ще одна версія кінця світу від Курта Воннеґута на цей раз повідана нам привидом загиблого Леона Траута – сина письменника Кілґора Траута (персонажа, якого читач може зустріти у багатьох книжках дядечка Курта). Дух-Леон ще не відправився у потойбічний світ після свого обезголовлення, бо спізнився вскочити у «блакитний тунель», поки той був відкритий. Натомість, в очікуванні наступного відкриття переходу до потойбіччя привид став свідком апокаліпсису, причиною якому послужив (як завжди у Воннеґута) занадто великий людський мозок.
  Еволюція жменьки осіб, що вижили завдяки подорожі на новому «Ноєвому ковчезі», тривала впродовж мільйона років на одному з островів Ґалапаґоського архіпелагу, як не важко здогадатися із назви книжки. В результаті, великий мозок з усіма своїми премудростями перестане бути для людства проблемою, бо всохнеться до мінімальних розмірів. Зате люди покриються тонким шаром м’якої шерсті, стануть прекрасними рибалками завдяки своїм дзьобу, рукам-плавникам та оптічній кулястій формі.
  Іронічна розповідь про диваків, які волею випадку стали пращурами нового людства, їхнью морську мандрівку та життя на острові Санта-Росалія, про кінець світу, про людські «дефекти» та вади еволюції, які до нього призвели, і багато іншого. Книжку відносять до антиутопій. Але Воннеґутівські антиутопії цікаві тим, що не мають сумного забарвлення, як більшість, а навпаки, іноді навіть смішні.
  PS. Місцем дії «Ґалапаґосу» автор обрав чудове місце – знаменитий архіпелаг, який є одним з найвідоміших заповідників у світі. Такими острови стали завдяки унікальному тваринному світу (насамперед – славнозвісним гігантським ґалапаґоським черепахам), що на них зберігся.

  14 понравилось

  0

  861