Рецензия на книгу

• 

  _unseen_

  23 января 2017

  який тобі зиск шукати те, чого давно немає? не знаєш, чи знайдеш, а як знайдеш, то не знатимеш, що з цим робити.
  хіба родина це більше ніж рендомні сполуки генетики двох випадкових людей? навіщо нам ці всі дослідження, історики та їх факультети, архіви, генеалогічні дерева, якщо теперешнє от, звернене у майбутнє?

  чому нам так важить на цьому всьому, коли ми так переконані, що все це переходяще, що ми — переходящі? що відживаємо свої сімдесят і катма, закінчується наш вік і вся наша пам'ять, і все що з нами було. чому так тягне познайомитись з тими, хто тобі передував? ніби не залишилось того, хто годен тебе порозуміти. клапті паперу, який пожовк від часу й несправедливості, натякають не чіпати. вони — доленосні. вони — вироки.

  мабуть естер — це про нас, перефасованих локальними та світовими війнами, боями на горі маківка, сховками у греко-католицькій церкві, етапами без води, але з духівниками, вітрами у місцях, де 10 місяців на рік — зима.

  13 понравилось

  1,2K