Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv

  18 января 2017

  Ледве домучила цю тягамотину. Читала з великими перервами, але не кидала, хотіла дізнатися, чим все закінчиться (ванільним хепіендом, щоб ви не сумнівалися). Ці суперечності в сюжеті нікуди не поділися, і звідкись зі стелі Кіра таки взяла рішення проблеми (давайте жити дружно). Десь в сусідньому районі, де жили партіали, таки підірвали ядерну бомбу і всі такі: а, ну ладно, значить давайте звідси підемо. Але якось так повільно, наче це петарда в смітнику вибухнула, а не річ, від якої в усіх повилазить волосся і тривалість і якість життя сильно погіршиться. Також цей сніг, який сипле і сипле, і не тане. Люди і ночують там в снігопад, сховавшись за машиною, і вдягають на руки садівницькі перчатки. Складається враження, що автор трохи не в курсі, що таке сніг і мороз, і як це - тривалий час знаходитися на морозі. І так, людей ті самі 35 тисяч. Вони всі евакуювалися, лише один відморозив ноги, і всі їдять те, що знаходять в житлових будинках по дорозі. А там повно-повнісінько свіжих 13-річних продуктів, які тільки їх і чекали. І звірі, які досі жили в цих закинутих районах, кудись зненацька поділися і нікого не їдять. Коротше, автор щось пише, тільки через 10 сторінок забуває, що він уже писав і придумує щось нове.

  У Кіри всю третю книгу комплекс рятівниці людства, вона все придумала і гарно спланувала і готова пожертвувати своїм життям, щоб урятувати ці 35 тисяч, які прийшли кудись, щоб евакуюватися.

  Мій вердикт: не варте витрачання часу.

  5 понравилось

  261