Рецензия на книгу

• 

  dolli_k1 января 2017 г.

  Наталіє Володимирівно, а у Дашвар усі книги такі жорстокі?

  Так, напевно усі. Хоча це лише друга історія, яку я в неї прочитала. І вона не менш сильна, ніж "На запах м'яса" . Прочитавши дві книги, я одразу зрозуміла стиль авторки. Вон просто витягає тебе з зони комфорту і викидує в світ - жорстокий і злий, лишає сам на сам з усім трешем, який відбувається в ньому.

  Це історія про людей і про долі. Про підступ і зраду. Про те, як страждають діти через необдумані вчинки "серйозних і розумних" дорослих. Про те, що кохання іноді вбиває. І про те, що доля - підступна й непостійна жінка, яка може спочатку подарувати Вам усе, про що ви й мріяти боялися, а потім відібрати це все й навіть набагато більше, кинувши напризволяще з єдиним питанням у голові "За що?" А дійсно, за що? За те, що насмілилася покохати? За те, що не змогла пробачити? За те, що боялася обирати? За те, що хотіла як краще? А вийшло, за іронією долі, як завжди. На жаль...

  Усі ж іноді роблять помилки. І я навіть не візьмуся оцінювати вчинки персонажів. У цій книзі немає негативних і позитивних героїв. Усі вони - звичайні люди, які мають свої проблеми і бздики, які іноді бояться і роблять дурниці, але продовжують вірити в карще. Герої справжні! Я їм вірила. Вірила до останньої сторінки. І до останнього рядка сподівалася, що все буде добре. Але це Люко Дашвар і це життя. Страшно, але правдиво...

  14

  1,7K