Рецензия на книгу

• 

  Zvukofil

  17 ноября 2016

  хобіти та виклики глобального світу

  Якщо світ культури модерну говоритеме до нас, він казатиме голосом міцного чоловіка віком трохи за п'ядесят років, батька і майстра на всі руки. Якщо він прислуховуватиметься до наших слів, він робитеме це його вухами. П'ядесят-шісдесят років це той вік коли можна ще щось змінити в собі, бо далі вирогідний маразм або смерть. Життя до багато чого пристосувало таку людину, але не до викликів так званого "глобального світу". Наш спікер до постмодерної культури настільки не пристосований, що просто її не помічає, а коли помічає перш за все намагається міцним словом вигнати біса. Якщо у нас вийде з ним діалог, з'явиться надія якщо не на порозуміння, то хоча б на просте взаємне тепле ставлення.
  Головний герой, від особи якого іде розповідь, це така класична людина модерної культури. Він багато років мешкає поряд зі світом постмодерну, але існує паралельно йому. Цей ненажерливий звір з'являється в його житті як ознака небезпеки, наче недобрий вісник. Він приносить зміни. Головному герою у своєму віці стає потрібно вкласти в голову нову картину світу, дещо доповнену і складнішу. Кажучи просто, перед головним героєм стає питання успішного співіснування з близькими людьми що не часто виправдовують його надії на них. При цьому у екстремальних умовах.
  Компанія головного героя також є класичною конструкцію модерну. З погляду сучасного світу це стереотипна компанія невдах, просто останні люди що можуть бути корисними у квесті. Вони зібралися разом не за ознакою можливої користі для справи, а тому що у них моральний борг. Бо вони повинні і не можуть вчинити іншим чином. Лузери.
  Сумісне переживання цього морального боргу (у кожного через свої причини) і робить їх друзями, і великою мірою ця книжка саме про це. Про таких людей від котрих буває сильно нудить, але без них не крутиться Земля. Ледь не випадкових, але вірних і щирих. Не так важливо чи є це родич, або просто зустріта людина, бо такі зв'язки це не певна формальність. Друг це той що жертвує тобі і ставить тебе на місце вчасно, без ваганнь і церемоній. Така людина викликатиме в тебе певну фрустрації від своєї присутності, бо мотивуватиме тебе до розвитку. Зараз в світі навколо нас стільки гедонізму, що такі незручні і з характером явища варто цінувати.
  У цього що правда є і темнй бік. У автора не виходить описати ці процеси в книзі якось іншим чином ніж постійними діалогами, де учасники про щось сварться. Суперечки в колективі відбуваються на тлі екстремальних подій сюжету, тому здається що герої якісь трохи нервові (але симпатичні). Так, всю книжку персонажі знаходяться в підвішеному стані, бо від них мало що залежить, кричать одне на одного, лаяться, потіють і шукають випити. Це додає певного динамізму сюжету, тим більше що в головного героя по ходу неочикувано виявляється велика схильність до глибокої емоційної рефлексії, ведінь і прозрінь, тому читається це достатньо бадьоро. Чувака потроху криє, внутрішні зміни це серьозна річ.

  За вийнятком всього це дуже тепла і повчальна історія, повністю архітепічна. Ідентичні їй відбувались і відбуваються вже багато столітть на сторінках книг і серед людей. Весь час повторюючись ледь не однаково вони не втрачають актуальності. Це історія як декілька не надто геройських персонажів об'єнуються разом і ідуть через ліса, болота і гори в саме серце пекла, боротися з невідомим злом. Ідуть вони дуже не зручним маршрутом, по дорозі декілька разів ледь не помирають, з ними відбуваються важливі внутрішні метаморфози, а потім вони приходять на місце битви. Шлях в данному випадку відображує внутрішню еволюцію, а його мета сам момент ініціації. Найближчим що спало мені на думку з подібною фабулою став чарівний Толкієн, думка про схожисть цих книг не давала мені спокою починаючи від другої половини тексту. В кінці я ледь не поперхнувся чаєм прочитавши останню фразу твору. Кращий друг головного героя після всіх пригод каже йому в аеропорту: "Ну ось ми і дома", і саме цим завершується "Повернення короля".

  4 понравилось

  0

  799