Рецензия на книгу

• 

  Kitahara

  15 ноября 2016

  Здалося, що це книга, якій бракує екшену, аби вдало мімікрувати під фентезі, і так само бракує якогось дійсно оригінального художнього потрактування старих релігійно-філософських проблем, щоб дати заявку на літературу "серйозну". Вірогідно, це суб'єктивне враження, але врешті вийшло якось нуднувато. Хоча, здавалося б, і близкосхідно-давньоіудейський сетинг вийшов цікавий, і алюзії на Біблію та єврейський канон - є де поколупатися читачеві з претензіями, і персонажі наче інтересні, але врешті воно якось ніяк. Для мене 200 сторінок "Херему" тяглися якось ненормально довго, щось ледь не місяць.
  Алюзії, які впливають на розуміння ідеї, читаються дуже легко, а ті, що треба розшифровувати з гуглом/бібліотекою, на сюжет/проблематику ніяк не впливають, це ускладнення заради ускладнення. Екшн мінімальний і концентрується майже геть чисто весь у кульмінації, що добряче перекошує композицію, як на мене. Від фіналу із відкриттям брами пекла, кінематографічного й видовищного, нездорово потягло сірчаними випарами ранніх сезонів "Supernatural".
  Хоча різні фітюльки із деталями світоустрою та побуту, як і прийом ненадійного наратора, мені скоріше сподобалися. Ну і так, загалом видно, що книга робилася не поспіхом, із претензією на глибину. Але проблема в тому, що теза "в чорному міститься ідея білого", м'яко кажучи, дуже не нова, і форма її викладу у такому разі мама першочергове значення. А так, виходить, що вийшла варіація на тему "В молчании слово, а свет - лишь во тьме...", шикарно розкриту ще в "Чаклуні Земномор'я" Ле Гуїн, якщо говорити про фентезі, але значно менш колоритна й цікава.

  2 понравилось

  74