Рецензия на книгу
Burial Rites
Hannah Kent
Romashka2814 ноября 2016 г.The story of a murderer
"Красивую женщину не так уж трудно представить убийцей. Нередко за красивой личиной кроется нечисть"
Дим, сірий і терпкий, стелиться низько, скрадаючи обриси суворих пейзажів нордичної країни льоду і вогню. Задушлива чорна кіптява отруйною змією заповзає в душу і гірчить на губах, приховуючи правду. На тлі щільного ядучого туману пунктиром вимальовуються контури Ісландії ХІХ століття, розхристаної морозним повітрям хуртовини, наскрізь просякнутим запахом риби, що стала декораціями до драми, де життя і смерть сплелись у вихорі прозорого курива, стрілою націленого в небо, яке перестало чути молитви. Країна, населена людьми з характером твердішим гранітної скелі, в яких зайві емоції висушені на дні серця, як в'ялене м'ясо, що висить в їхніх комірчинах на гачку. Людьми, доведеними до відчаю важкою роботою, злиднями і вічною зимою, які не здатні на співчуття, аж поки чиясь тоненька свічечка життя, яку так нещадно хочуть загасити, не проб'є цю вікову бронь з льоду в їх холодних душах своїми гарячими словами і слізьми.
На віддаленому хуторі Корнсау, між ісландських рівнин, кудлатих овець і злиденної сім'ї, в очікуванні вироку живе жінка, приречена на смерть. На руках Агнес Магнусдоттір - кров. Жорстоке вбивство лавиною пронеслось по душах людей, викликаючи ненависть і презирство до зрадженої жінки, відьми, яка захлинулась люттю і занапастила невинні душі. Червоне полум'я пожежі спалило правду, залишивши по собі лише сірий дим із запахом людської плоті і смаком смерті, що матовою пеленою приховав чужу таємницю. Правду знає лише вона - жінка, що смиренно і німо очікує на страту. Та однієї з тих безкінечних зимових ісландських ночей молодий священник зірвав печать німоти з вуст Агнес і почув розповідь-сповідь, яка перевернула уявлення про добро і зло, чорне і біле, життя і смерть.
Ханна Кент занурює в історичну бурю, яка скаженим вихором проноситься по свідомості. Пекучий дим нещадно б'є в обличчя, стає комком в горлі, видавлюючи сльози з очей. Тут не буде різких сюжетних поворотів, а фінал відомий декільком поколінням, адже історія Агнес навічно відбита на скрижалях історії Ісландії, як останньої жінки, засудженої на страту. Та тим не менше, останні сторінки книги стали справжнісіньким випробуванням для душі. Останні хвилини життя Агнес проведе з тобою. Ти шкірою відчуватимеш її страх, біль і розпач. Ти почуєш гул задоволеної юрби і надривний крик воронів. Твої ноги налиються свинцем, підіймаючись на ешафот. Ти навіть відчуєш холод леза біля свого горла, ти останній раз вдихнеш. А потім... порожнеча. І одне-єдине питання, на яке до кінця життя не зможеш відповісти собі: хіба за любов Бог карає?
Це історія Агнес, бездушної вбивці чи люблячої жінки. Вирішувати тобі.
Дым, серый и терпкий, стелется низко, скрадывая очертания суровых пейзажей нордической страны льда и огня. Душная черная копоть ядовитой змеей вползает в душу и горчит на губах, скрывая правду. На фоне плотного едкого тумана пунктиром вырисовываются контуры Исландии XIX века, расхристанной морозным воздухом метели, насквозь пропитанным запахом рыбы, что стала декорациями к драме, где жизнь и смерть сплелись в вихре прозрачного курева, стрелой нацеленного в небо, которое перестало слышать молитвы. Страна, населенная людьми с характером твердее гранитной скалы, в которых лишние эмоции высушенные на дне сердца, как вяленое мясо, висящее в их каморках на крючке. Людьми, доведенными до отчаяния тяжелой работой, нищетой и вечной зимой, которые не способны на сочувствие, пока чья-то тонкая свеча жизни, которую так беспощадно хотят потушить, не пробьет эту ледяную бронь со льда в их холодных душах своими горячимы словами и слезами .На удаленном хуторе Корнсау, между исландских равнин, косматых овец и нищей семьи, в ожидании приговора живет женщина, обречена на смерть. На руках Агнес Магнусдоттир - кровь. Жестокое убийство лавиной пронеслось по душам людей, вызывая ненависть и презрение к преданной женщине, ведьме, которая захлебнулась яростью и погубила невинные души. Красное пламя пожара сожгло правду, оставив только серый дым с запахом человеческой плоти и вкусом смерти, матовой пеленой скрыл чужую тайну. Правду знает только она - женщина, что смиренно и молча ожидает казнь. И одной из тех бесконечных зимних исландских ночей молодой священник сорвал печать немоты из уст Агнес и услышал рассказ-исповедь, которая перевернула представление о добре и зле, черном и белом, жизни и смерти.
Ханна Кент погружает в историческую бурю, которая бешеным вихрем проносится по сознанию. Жгучий дым беспощадно бьет в лицо, становится комком в горле, выдавливая слезы из глаз. Здесь не будет резких сюжетных поворотов, а финал известен нескольким поколениям, ведь история Агнес навечно запечатлена на скрижалях истории Исландии, как последней женщины, осужденной на смертную казнь. И тем не менее, последние страницы книги стали настоящим испытанием для души. Последние минуты жизни Агнес проведет с тобой. Ты кожей почувствуешь ее страх, боль и отчаяние. Ты услышишь гул довольной толпы и надрывный крик воронов. Твои ноги нальються свинцом, поднимаясь на эшафот. Ты даже почувствуешь холод лезвия у своего горла, ты последний раз вдохнешь. А потом ... пустота. И один-единственный вопрос, на который до конца жизни не сможешь ответить себе: разве за любовь Бог наказывает?
Это история Агнес, бездушной убийцы или любящей женщины. Решать тебе.
28158
