Рецензия на книгу

• 

  Ksyhanets17 октября 2016 г.

  Кожна дівчина, жінка рано чи пізно мріє пізнати радість материнства. Але що робити, коли доля обриває тільки-но починаюче зароджуватись життя? Вперше, вдруге, втретє… Кожна спроба запалює вогник надії в душі, а потім, ніби глузуючи, як тільки той починає розгоратись все дужче, підло і жорстоко гасить його. Це страшно. Дуже.

  Але й що робити, коли немовля, можна сказати, саме тебе знаходить – підпливає в човнику до самотнього острова, що знаходиться поміж двох океанів. Після всіх втрат ви б розцінили це, як знак згори – подарунок небес? І як би в даній ситуації вчинили саме ви – лишили б малюка собі чи повідомили б про невідомий човен? Як правильно вчинити в даній ситуації? І що саме в цій ситуації є правильним?

  Вкрай розбита горем Ізабель змусила свого чоловіка Тома лишити немовля. Він не зміг відмовити, бо бачив, наскільки очі коханої дружини засяяли яскравіше після появи в їх невеликому будиночку новонародженого малюка. Здавалось би – віддалений острів, повноцінна сім'я, щастя, посмішки, дитячий сміх – все на своїх місцях і після всього пережитого болю та жаху все нарешті добре в їх світі. Маленькому, проте такому затишному і рідному. Однак ніколи не знаєш, з якого боку вдарить підступна реальність.

  В цій книзі дуже тісно переплелись щастя з біллю. Цією історією проникаєшся настільки, що кожна репліка в голові звучить цілком реально, відтворюючи в інтонаціях ті радість, розпач, безвихідь, біль… Вона настільки щира та відверта, що дверцята душі самовільно відкриваються перед нею, наперед знаючи, що зараз душу вам просто розірве на шматки.
  В цій історії немає хороших чи поганих – горе в кожного своє. Тому співчуваєш кожному, бо кожен по-своєму заслуговує на щастя. І, читаючи, навіть не знаєш, якого закінчення книги хочеться – в будь-якому випадку болітиме.
  Впевнена, що книга не лишить нікого байдужими. Особисто мене вона вже місяць не відпускає.

  17

  56