Рецензия на книгу

• 

  YulyaChepurko17 сентября 2016 г.

  “Ты и стоишь так вечно, тринадцатилетняя Сашенька.
  Ничто не исчезает. Просто становится невидимым.
  Но я, слепая, умею видеть, и я тебя вижу…”
  Анна Борисова. Vremena Goda
  

  Думаю, кожний точно знає, хто ховається під ім’ям Анни Борисової. Хто, раптом, не знає, на цих строках піде гуглити… Власно для мене ця людина є певним еталоном того, як треба сьогодні писати книги. А людина, думку якої я поважаю і довіряю як собі, назвала цього автора володарем письменницького Олімпу.

  Книжка вражаючи красива! Я насолоджувалася кожним словом. Я була безмежно розчарована, коли все закінчилося. Я ходила під впливом ще кілька днів і ще певний час не могла розпочати нічого нового, аби не перебивати враження.

  
  «Господи Иисусе, заклинаю Тебя! Сделай так, чтобы я никогда-никогда ничего не забыла! Чтобы никогда не успокоилась, никогда не смеялась над собою прежней! Чтобы я никогда не предала ни его, ни себя, ни эту весну, ни свою любовь!»
  (Молитва была услышана. Прошел почти век, а я ничего не забыла.
  И мне не смешно.)
  Анна Борисова. Vremena Goda
  

  Уявіть собі, що вам сто п'ять років. Уявіть собі, що ви не впали у маразм, у вас немає старчої деменції і ви маєте відмінну пам'ять. Уявили? Продовжуємо. Останні п’ятнадцять років ви підключені до апарату життєзабезпечення. Діагноз лікарів кома. А тепер найголовніше. Лікарі помилилися із діагнозом. І ви усі ці роки знаходитесь у свідомості. Пастка сильного серця та відмінних легень. Гробниця похованого заживо. І все що лишається - це спогади. Адже пам'ять у неї відмінна.

  
  “Это конец марта восемнадцатого года. Я нынешняя отлично знаю, что по-настоящему страшные времена впереди: Чрезвычайка еще не обзавелась расстрельными подвалами, семь рублей – все равно деньги, и даже извозчики пока не исчезли. Но мне тринадцатилетней кажется, что настал конец света, уже протрубил последний ангел и сейчас, через несколько минут, на землю опустится вечная тьма. Россия умерла, город умер, а как только уедет Давид, я тоже умру.
  Анна Борисова. Vremena Goda
  

  Вона не боїться смерті. Навіть більше, вона має змогу припинити своє катування будь-якої хвилини. Але вона не може піти, не передавши результати дослідження усього свого життя. Не має права! За цим майбутнє людства!

  
  “На рубеже девяностых моя работа наконец вошла в завершающую стадию, которая должна была продлиться еще пять лет. Свое открытие, которое, как я надеялась, изменит судьбы человечества, я планировала обнародовать в 1995 году, в день своего девяностолетия.
  У меня было всё продумано, всё просчитано…”
  Анна Борисова. Vremena Goda
  

  Доля цієї жінки, доля людей, застиглих у часі, доля тих хто нічого не прагнув - вдало переплітається у романі. Та найбільше у цьому творі вражає відкрита кінцівка. Розум тобі чітко скаже: “Нічого не вийшло…” Але романтик всередені відповість: “Надія лишилася!”
  

  
  
  “Иногда чудеса случаются.
  Это мое прощальное открытие.
  Может быть, самое важное…”
  Анна Борисова. Vremena Goda

  3

  359