Рецензия на книгу

• 

  dolli_k

  14 августа 2016

  — Випиймо, друже, за любов!
  Поет здивувався.
  — З якої речі нам пити за це жахливе чуття, що позбавляє людей спокою?
  Степан збуджено відповів:
  — Позбавляє спокою, позбавляє життя. Жахлива ця любов.

  Яке несподіване відкриття! Я навіть не очікувала, що ця книга так мені сподобається. Я просто в захваті від цього чудового роману. Це дійсно одна з небагатьох книг по програмі з української літератури, яку не нудно читати, бо в ній немає постійного ниття про тяжке життя селян або розповідей про війну.

  Якби я не знала про те, що це класичний твір, то могла б подумати, що це книга якогось сучасного автора про сучасне життя (якщо випустити всі згадки про СРСР, звичайно). У книзі йдеться про дійсно сучасні проблеми молодої людини, яка, прагнучи реалізувати свій потенціал, покидає рідне село і їде в місто шукати кращої долі. І змінюється.

  Чесно кажучи, головний герой Степан усю книгу мене бісив, бо він мудак. Вигадав собі гарне виправдання - це все місто винне в тому, що я так погано почуваюся і поводжуся як господар цього світу, хоча ще нічого не досяг. Він починав одну справу й одразу кидав та брався за іншу. Він ніби закохувався (хоча я в це мало вірю), але насправді він просто бабник, який намагається вигадати адекватну причину своєму поводженню. А який же він, до того ж, пихатий і себелюбний! І жінки всі повинні належати йому, і чекати його повинні до смерті, і твори його повинні друкувати, і грошей він повинен мати цілу купу, і інститут йому не потрібен, бо він же і так найрозумніший з усіх цих бездарних людей.
  

  
  В інституті вже, певно, розпочинались лекції, і він раз у раз обіцяв собі туди навідатись. Одного ранку, одягаючись, він уже зовсім вирішив, що це станеться саме сьогодні, але раптом спитав сам себе: "А чого я туди піду?" І не знайшов жодної відповіді. Трохи здивувався, потім дуже зрадів, захоплюючись своєю сміливістю, і цілий день почував себе переможником. Ну навіщо йому той інститут? Степан Радченко гарний і без диплома.

  І дійсно! Де він, а де той інститут! Він же просто мріяв про це довгі роки, приїхав, зайняв чиєсь місце, одержує стипендію, а на лекції не ходить. Ну що за людина?

  А його ставлення до дівчат? Як же мені шкода було Надійку, яка дійсно закохалась у цього "принца", і як я раділа за неї вкінці. Але найбільше постраждала від Степана саме Зося, яка з самого початку мені надзвичайно імпонувала. Навіщо ця зухвала, але безневинна дівчина зустріла цього пихатого ловеласа? Спочатку він дійсно піклувався про неї, але потім йому щось як стукнуло в голову, так хоч ховайся. Я можу, звичайно, лише здогадуватись, чим закінчиться його історія з Ритою, але щось мені підказує, що ні до чого доброго ці стосунки не приведуть. На жаль.

  І, незважаючи на те, що головний герой мені не сподобався зовсім, у роман я закохалася. Мені дуже сподобався стиль написання Підмогильного, я б навіть ще щось у нього почитала. Такі гарні описи, філософські роздуми про все на світі, приємний тон твору. Дуже легка й приємна в прочитанні книга, хоча й доволі серйозна.

  19 понравилось

  1,6K