Рецензия на книгу

• 

  n-shevchuk

  10 августа 2016

  ода народу

  Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності на межі буття і смерті, та одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. (Вікіпедія).

  Найбільше місця в книжці займає описання тюремного побуту, допитів, тортур. Тортур фізичних, моральних, психологічних. На мій погляд, головним завданням "слідчих" було все таки розтоптати людину духовно, це в найпершу чергу, змішати з брудом, домогтися, щоби людина втратила гідність, переступила через себе. Щоб людина зреклася. Зреклася батьків, братів, сестер, друзів, однодумців, своєї віри, своєї ідеї. Зреклася себе самої.

  
  

  "Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного"! І ця заповідь стала девізом епохи."

  Але головний герой не зрікся! Як то кажуть, "на зло врагам", не зрікся! Бо
  

  
  "Людина - це найвеличніша з усіх істот"
  

  Бо
  

  
  "Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично."
  
  

  Певні речі в книжці видаються такими... неймовірними, безглуздими, неможливими, ірраціональними, злими. Але вони були! Ці дантові кола пекла були. Слідчі відстоюють світ, в якому "людина є пшик" і де "людей вистачить", скільки не вбивай. Люди країни Рад таке пройшли... така була епоха. Ціла епоха зламаних людських доль. Це була епоха, коли правда нікому не була потрібна. Стільки інтелігенції, високоосвіченої частини націй, знищено... може, якби не це, ми б зараз краще жили...
  Та в будь-якому разі

  
  "Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком..."
  
  

  А історію, повторюсь і завжди це казатиму, треба знати. Пам"ятати повинні і кати, і жертви. Пам"ятати, що найвища цінність - то людська душа. Саме тому Андрій Чумак і вистояв, не зламався, не скорився, не зрікся себе! Не став Юдою.

  9 понравилось

  0

  1,2K