Рецензия на книгу

• 

  frozen_celestial4 августа 2016 г.

  Найстрашніше - що наших імен можуть не згадати вже за кілька поколінь.
  У мого прадіда було вісім братів і сестер. Мама казала, що ціле село на Житомирщині мало одне-єдине прізвище - їхнє. Тож наречених собі їздили шукати десь подалі. Я не знаю їхніх імен.
  У моєї прабабусі було четверо братів і сестер. Після того, як померли їхні батьки, двох хлопчиків-близнят підібрали російські солдати, більше про них ніхто нічого не чув.
  Хтозна, що з ними було потім, і хто з них пережив Першу світову. Я не знаю їхніх імен.
  Я навіть приблизно не знаю їхніх імен.
  Книга Каті Петровської - це настільки масштабне дослідження, що складно уявити, скільки років вона проводила оті "розкопки".
  Читаєш - і соромно. Бо своїх знаєш максимум до прадідів, та й то здебільшого без їхніх сестер та братів.
  Ця книга не стільки про Голокост, наскільки я думала, це просто про людей. Різних людей, яких вже нема.

  23

  905