Рецензия на книгу

• 

  _unseen_4 августа 2016 г.

  це як прочитати спершу "нехай мене звуть гантенбайн", а потім надихнутись і піти виконувати.

  це наступний етап - ти не тільки ставиш питання "а що, якщо?", а береш і робиш.

  тепер ти живеш в іншій країні, кохаєш інших людей, забуваєш професію, якою раніше заробляв на життя. у твої голові безліч історій з непрожитого і ти можеш усі їх засунути в одне вимислене. бо тепер ти маєш на це право.

  дарма, що право - категорія суспільна, тому твоє право без погодження не існує.

  ти сильний лише в одному - у своїй слабкості. ти не можеш вистрілити на війні, ти не можеш бути відвертим із дружиною, ти не переносиш її хвороби, ти приймаєш дружбу прокурора - того самого, чию дружину ти колись звабив. але ти правда намагаєшся стати сильним - тобі здається, що це вийде, якщо перекреслити все минуле.

  але навіщо, штілере, ти повертаєшся до швейцарії знову, якщо назвав себе містером вайтом?

  9

  556