Рецензия на книгу

• 

  Romashka2826 июня 2016 г.

  Tuareg

  
  "Столкновения и войны ни к чему не ведут, потому что за мертвых с одной стороны другая сторона тоже платит мертвыми…"
  

  Пекло сонця і спеки, пекло, де можуть впасти у відчай і збожеволіти, дивним чином заворожували. Піском пересипана кожна сторінка, він забивається в очі, ніс, рот, але ти все одно дихаєш, дивишся і йдеш вперед. Вологи не вистачає в кожному розділі, від спеки закипає кров, починаєш шкірою відчувати пекельний пустельний задушливий вітер і пекучий дотик піску. Слова в тексті повільно складаються в неспішні речення, немов бредуть каравани верблюдів, перетинаючи Тікдабру. Така книга просто не може сподобатися, як не може сподобатися пустеля людині, яка не народилася на її теренах. І тільки після того, як подорож підходить до завершення, можна відверто собі зізнатись: ця книга не про пустелю, а про Людину в ній.

  Безпорадність і сила. Психологічна неспроможність і героїзм. Чи є в цих поняттях щось спільне? На сторінках «Туарега» автору вдалося вмістити це в одну людську душу. Ми бачимо борця, воїна, героя. І таким ми бачимо його майже на кожній сторінці. Але ближче до кульмінації автор настільки вміло украплює осколки слабкості в його єстві, що ти вже не знаєш обурюватися його вчинками, ненавидіти його чи співчувати. Клубок благородства, порядності і, в одночас, жорстокості і соціопатії, що кишить у одній людській душі, не залишає байдужим. Фігероа показує безумство мінливого світу на тлі міцних стовпів традицій, показує 20-те століття, яке галапом мчить вперед з штучними супутниками, що носяться небом, боротьбу комуністів, фашистів, соціалістів, показує наскільки дикими можуть бути на цьому тлі цивільні закони, які пишуться кров'ю. Але ближче до кінця поняття добра і зла починають розмиватися і стає неясно, на чиїй стороні правда, на стороні держави, яка сіє смерть чи на стороні туарега, який так само сіє смерть. В їх образі в смертельній сутичці зійшлись минуле і сьогодення, і до кінця книги, через завісу слів проступає змита кров'ю правда. Який винятковий і древній народ не писав би закони, ці закони написані всього лише жалюгідними людьми. І чи варті ці закони смерті друзів, сім'ї і просто людей, що опинилися не в тому місці і не в той час? Диявольське коло насильства замикається, залишаючи читача осмислювати що ж сталося.

  21

  68