Рецензия на книгу

• 

  bilka_ua7 апреля 2016 г.

  Книга - чудова, мені справді сподобалося. Особливо оповідання, вони особисто для мене стали відкриттям нової грані творчості пані Світлани!)) Купеля. Сподобалася надзвичайно! І хоча по стилю й справді трохи відризняється, читати легко і цікаво! Теми, які так чи інакше проходять крізь вашу творчість - село, вічне кохання, жіноча доля, випробування, - тут описані особливо яскраво! Сюжет цікавий, читала на одному диханні, не хотілося відриватися! Дякую!!))) А ось цикл «Грані сьогодення» стали для мене справжнім відкриттям! Гострі, яскраві оповідання, в них є все - зав’язка, розвиток дії, кульмінація і розв’язка, при чому останні два етапи часто зливались воедино, утворюючи бурхливий потік емоцій і думок! Читати захопливо, я ледь стримувала себе, щоб не перескочувати через рядки! Це моя особиста думка, але мені здається, що пані Світлані дуже-дуже пасує такий жанр! Він такий «живий», стрімкий, і …справжній! Я б з задоволенням почитала ще щось з цієї серії)) Якщо казати про самі оповідання, то мене дуже «зачепило» «Особисте». Це не тільки тому, що тема близька, а й сам сюжет - неочікуваний, насичений, наче яскравий штрих на білому папері. Отакого одного «штриху» цілком достатньо, аби уява домалювала всю картину… «Запізніле зізнання». Мені важко було його читати, не в сенсі «не цікаво», а морально важко… Не уявляю, як би я повела себе в такій ситуації… Думаю, не змогла б приховувати - пішла б напряму, жити з цим і мучитися - не змогла б. Хоча, якби так сталося, і дитина лишилася сама - точно б її прихистила, як би там не було… «Новий міст» вселяє надію. В Алісі я впізнала себе - в мене теж в житті була ситуація, коли була на межі життя і смерті, лікарі казали, що залишусь інвалідом назавжди, не зможу ходити. В мене вийшло одужати, попри всі прогнози, і тоді я так само сильно полюбила життя, як Аліса - і до сих пір це моя щоденна дяка Богу - за кожен новий день… Це оповідання варто нагадувати собі кожного дня)) Дякую за нього! «Співбесідник за викликом» - альтернативна назва могла б бути «Запізнення на все життя» )) Кожна жінка на певному етапі свого життя могла б впізнати в героїні себе - як часто ми себе недооцінюємо, як часто бігаємо по замкнутому колу, а вихід ось він де, зовсім поруч. Дякую за нагадування, що ніколи не пізно сказати «вже надто пізно, поїзд пішов», і поставити крапку. «Однокласник». Ми у 18 років і ми у 28 - це різні люди, з різними поглядами на ті самі події. Як важливо не жити спогадами, не жити минулим, а подивитися правді в очі і позбутися ілюзій…Дякую! «І щоб ніхто і ніколи»… дуже живо, гостро, неочікувано…Яскраво, і до сліз! Дякую за всю збірку і за «Купелю», читала з величезним задоволенням! Пані Світлано, Ви - чудова! І ваша творчість - різнобарвна, цікава, яскрава, дякую!))

  5

  174