Рецензия на книгу

• 

  klaustrofobia

  21 января 2016

  Якби Кальвіно був живий, я надсилала б йому листи і з захватом чекала б на відповіді, бо ТАК писати може лише геній, і читати його — суцільна насолода.

  У книзі — три алегоричні романи. Перший, «Розполовинений віконт», — це фантасмагорія, містична притча про добро і зло, що містяться в кожній людині, і про мудрість, яка потрібна, щоб залишатися справедливим.

  Другий роман — «Барон-верхолаз». Це роман-хроніка, історія становлення справжнього чоловіка. Починається, як звичайнісінька замальовка з життя старосвітських баронів, а закінчується не гірш за «Чайку» Річарда Баха. Головний герой залишився вірний собі до останнього подиху. Мабуть, з усієї трилогії цей роман — мій улюблений.

  І, нарешті, третій. Це «Лицар-невмирака», фантазія за мотивами «Пісні про Роланда». «Пісню» я терпіти не можу ще з другого курсу ін'язу. Тим не менш, Кальвіно робить з неї чисте задоволення для букініста, бібліофіла і відданого філолога. Хто читав його «Якщо зимової ночі подорожній», той зрозуміє, про що я веду.

  Кому читати?
  Філологам, теологам, філософам за покликанням, а також, як не дивно, шанувальникам Маркеса (того самого). Особито я побачила багато спільного.

  5 понравилось

  0

  460