Рецензия на книгу
Семья
Нина Федорова
Vikulaska14 января 2016 г.Ця сімейна сага доволі цікава насиченим і трагічним життям емігрантів у Китаї, звичаями і традиціями азійських народів, але, насамперед, це мудра книга, в якій люди виявляють свою духовність, людяність, справедливість, доброту чи заздрість, підлість, зло та ницість. Сім`я жила так щиро, порядно, виявляла таку любов до кожного, що ставала взірцем для інших і як магніт притягувала нещасних та ображених життям. Мені найбільше сподобався образ Бабусі. Ця людина як би сяяла добротою, не могла пройти повз того, хто хоч трохи потребував її співчуття та допомоги. Професор Чернов теж непересічна людина. Не кожний зміг би присвятити життя боротьбі з війнами та мировим злом, нехтуючи собою та покласти себе на вівтар людяності та справедливості. Дуже сподобалася остання фраза роману:
...вопреки всем различиям в расе и в вере, вопреки разным течениям нашей истории и нашей жизни, вопреки всему, что заставляет нас бороться и ненавидеть, - мы все, по существу, одна единственная во вселенной человеческая Семья.Але - не обійшлося без ложки дьогтю в діжці меду... Неодноразово на сторінках своєї книги авторка наголошує на тому, що Росія - найліпша країна у світі, росіяни - найдуховніші та найкращі люди у світі, хоча їх всюди хтось чомусь ображає, а російська мова - взагалі "единственный язык, на котором стоит еще говорить"... Ніна Федорова багато разів порівнює нації (звісно, росіяни най-най), мови та країни, десятки разів ображає "желтокожих"... На мою думку, це неприпустимо і йде всупереч головній ідеї твору. Так, можна прославляти свою націю та країну, не забуваючи коренів (які, до речі, в авторки в Україні, на Полтавщині), але ні в якому разі неможна когось ображати та нівелювати, і за рахунок цього відчувати якусь гордість. Це просто неприпустимо...
Книга цікава і повчальна, але перечитувати я її не буду - аж надто тхне "русским духом"...961