Рецензия на книгу

• 

  Аноним13 ноября 2015 г.

  Чим мене (приємно) вразив "Бот-2" (називатиму його так)? Насправді усім. В першій половині роману, там де ще можна про щось думати і щось намагатись аналізувати, я усвідомила, що Макс дуже росте як письменник. Тобто в порівнянні навіть з першим "Ботом" це якісно новий технічний рівень письма. Я пам'ятаю, що в першій частині мені реально заважало те, що автор "попереджав" про наступні події (ладно, особливо це стосувалось наступних СМЕРТЕЙ). Не знаю чому, але саспенсу я при цьому не відчувала, бо все відбувалось занадто швидко. В другій мене реально трусило, наприклад, на смерті Антоніо Арреоли, тому що Кідрук вже розкрив карти, але поки що нічого не відбувалось. І от ще сторінку нічого не відбувалось. І от ще. І я почала підганяти саму себе; я реально дуже сильно хвилювалась, я боялась читати наступний абзац. І це було круто. Можна, мабуть, не казати, що під кінець книги я вже не могла думати про те, звідки береться моє читацьке напруження. Я просто губилась в натовпі, ледь не пропускала свої станції метро та проносила їжу повз рота, буквально не випускаючи книгу з рук, доки врешті її не добила.
  По-друге, коли перші емоції після прочитання минулись, я задумалась над тим, СКІЛЬКИ В БІСА роботи було вкладено в ці сторінки (до речі, я вже казала, як я нереально тащуся від оформлення "Ботів" з їх одночасно твердою та гнучкою обкладинкою? Серйозно, це видання моєї мрії. Я була б щаслива, якби всі книги були такими, вони настільки зручні, що випускати з рук не хочеться. Так, ладно, про що я там?) Так, скільки в біса роботи було вкладено в другу частину "Бота". Навіть не беручи до уваги всі математично-фізичні феномени, я зустрічала стільки органічно вплетених в канву пригодницького тексту фактів з інших наук, що це важко було осягнути. Течії і рух води, зображення типових погодних умов, історичні факти, топографічні відомості... Якщо хоч ненадовго абстрагуватись від основних подій роману, стає зрозумілим, скільки в ньому додаткової інфи, що потребувала – правда не знаю і боюсь подумати, скільки – часу на своє оформлення і правильну подачу. І тут ти починаєш відчувати не просто захоплення, а глибоку повагу до цієї роботи. А як на мене, якщо ти дійсно ПОВАЖАЄШ людину, яка щось написала – це взагалі найкраще, що могло трапитись між тобою та книгою.
  At the back of my mind я здогадувалась, що трапиться в кінці, бо мені, сама того не бажаючи, трохи проспойлерила подруга, але все одно – кінцівка гарна. Не суперспецефектна, не вражаюча, а саме така, яку я люблю – гарна, якісна, міцна, логічна, трохи зла. Органічно закруглююча вже написане і разом з тим кидаюча заворожуюючий місток (Ейнджел і Лукас, ага) до наступної частини, яку я вже чекаю з нетерепінням :)
  Такі от справи, феллас. Читайте Кідрука!

  7

  330