Рецензия на книгу

• 

  vienna_calling25 сентября 2015 г.

  Жанр антиутопії в сучасній українській літературі не дуже популярний. Антипович зі своїм «Хроносом» намагався реабілітувати цей жанр, але без особливого успіху.
  Основна тема роману – час, який ми втрачаємо, не замислюючись над тим, що не зможемо його повернути. Також Антипович пройшовся по інших, не менш важливих та болючих темах , а саме – корупція, свавілля влади, проблема віри, сучасного мистецтва та інші.
  Роман складається з коротких замальовок із життя людей майбутнього. Серед них є звичайні трудяги, грабіжники, повстанці, зрадники та злочинці. Кожен із них стикнувся з проблемою вкраденого часу – хтось час віддавав, хтось забирав. І в кожного з них були свої причини для того, щоб взяти до рук хрономат, чи відати частину свого життя на поталу ненажерливій владі. У кожній главі ми бачимо проблеми корупції, мажорів, розкрадання держмайна та інші печальні речі. Але з цих маленьких історій не складається уявлення про світ майбутнього, немає певного відчуття того самого «майбутнього». Автор просто зобразив сучасну Україну, особливо не вигадуючи якийсь там «дивный новый мир». Можливо, це такий авторський задум, намагання перевести увагу читача на більш важливі теми, хоча цей крок доволі дивний, як для фантастичної літератури.
  Фінал роману відверто розчарував. Антипович не став вигадувати щось особливе для вирішення долі людства і просто вирішив подарувати світу чудо і обнімашки.
  П.С. Перформанси Дімона Хреста у Антиповича вийшли майже, як в оригіналі.

  4

  363