Рецензия на книгу

• 

  Аноним18 сентября 2015 г.

  Булгаков, Місто і війна

  Булгаков незрівнянний, геніальний письменник. Скажіть хто може ТАК писати? Щоб текст як морфій, як екстаз по венах? Щоб натягувалась в тобі струна, а майстер грав на ній божевільний відчайдушний похоронний марш. І пошепки повторюєш фрази, і застигаєш вражена словами, потім заглиблюєшся чим раз тим сильніше, а назад повертаєшся хоч трішки та іншою.
  Є книги які наче по живому ріжуть, виймають серце і препарують перед твоїми здивованими очима. Майже сто років минуло як відгриміло, відболіло, а ні досі наче живі, навіть не герої книги, а справжні люди. Люди різні: благородні, потворні, божевільні, проворні, не вільні, грізні, безсердечні, егоїстичні, самовіддані, безглузді, люблячі та всі загублені.
  Та найбільше захоплюють не вони, а МІСТО і війна, що не піддаються розумінню.
  Київ, я впізнала тебе, ти не змінишся велике місто і через століття все так само крутитимеш вулиці та долі. Сиве вічно бентежне Місто.
  А війна, що сказати там де хочеться запалити свічу в хвилину мовчання? Тільки одне - є досвід якого краще не мати, щоб навіть не уявляти як жити в такі часи.

  
  Сады стояли безмолвные и спокойные, отягченные белым, нетронутым снегом. И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира.

  Булгаков бесподобный, гениальный писатель. Скажите кто может ТАК писать? Чтобы текст как морфий, как экстаз по венам? Чтобы натягивалась в тебе струна, а мастер играл на ней сумасшедший отчаянный похоронный марш. И шепотом повторяешь фразы, и застываешь пораженная словами, потом погружаешься все глубже, а назад возвращаешься хоть немного и другой.
  Есть книги которые словно по живому режут, вынимают сердце и препарируют перед твоими удивленными глазами. Почти сто лет прошло как отгремело, отболело, а нет до сих пор как живые, даже не герои книги, а настоящие люди. Люди разные: благородные, уродливые, сумасшедшие, проворные, несвободные, грозные, бессердечные, эгоистичные, самоотверженные, бессмысленные, любящие и все потерянные.
  Но больше всего захватывают не они, а ГОРОД и война, не поддающиеся пониманию.
  Киев, я узнала тебя, ты не изменишься большой город и через века все так же будешь крутить улицы и судьбы. Седой вечно мятежной Город.
  А война, что сказать там где хочется зажечь свечу в минуту молчания? Только одно - есть опыт которого лучше не иметь, чтобы даже не представлять как жить в такие времена.

  32

  199