Рецензия на книгу

• 

  Marmosik

  31 августа 2015

  Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, ніж потрібно. Життя має лише два шляхи – один веде до раю, інший – до пекла. Щоправда, в багатьох місцях вони перетинаються

  Спочатку гадала, що кожна розповідь окрема. Але вони чимось пов’язані і не тіль спільними героями, та місцем їх проживання. Вона пов’язані єдиною епохою, единим світосприйняттям, від якого не можна втекти навіть на інший край світу.
  Оповідання сподобались и не сподобались одночасно. Написано гарно, читається легко. Але це прошарок людей, яких я не дуже люблю. Тому і їх сприйняття таке. Але вірші, вірші. Вони чіпляють за душу, не своєю пафосністю, красивими і рідкісними словами. Ні в якому разі, вони чіпляють як раз тому що написані як раз для тих людей про яких писав автор.

  Після першого оповідання про Марата в меня з’явились ось такі думки.
  Пропомерлих тільки гарне, або мовчати. А якщозмоги мовчати не має? І як не прикро, але гарного теж не вдається згадати. Тоді можна переінакшити те що було, тим паче як нема нікого хто міг би підтвердити чи заперечити ті події. Те, що було чорним можна розвести різнокольоровими барвами й тоді про померлих тільки гарне або мовчати....

  І такі доречні і влучні у автора порівняння.
  ... Що нас відштовхує від цих жінок (проституток)? Суспільна зневага? Праівників прокуратури суспільство зневажає куди більше.
  ... Поруч із бомжами - майстерні художників, дивись не переплутай.

  Ця книжка про життя простих людей, ті які працюють або роблять вигляд що працюють, кохають або тільки гадають що кохають. Ревнують не ревнуючі, намагаються втекти з того району але рідко кому це вдається. І тому свадьбу гуляють біля мийки й кафе називають не за назвою, а згадують тих хто його тримає.

  
  Пам’ять здатна примиряти в нашій уяві речі, на перший погляд несумісні й протилежні за своїм логічним наповненням. Іноді я думаю: з яких печальних епізодів складається наша свідомість, з яких невтішних випадків! Мабуть, саме всеохопність пам*яті й невідворотність спогадів і змусили людство вигадати спорт, мистецтво та анестезію.
  

  Якщо комусь важко осилити усю книжку дуже раджу прочитати хоча б вірші.
  Я до цієї збірки ще повернуся. Потрібен трохи інший настрій, або як раз коли знаю кінець то буде легше сприйняти початок.

  17 понравилось

  1K