Рецензия на книгу

• 

  sireniti4 мая 2025 г.

  З зернини яблуко

  Жив собі хлопчик Альгюкас. Мав добру родину, хороших друзів, вірного товариша гусака Мартина. Звичайне життя звичайного хлопчика в Литві. Та одного дня прийшли совєти, і вирішили, що все це аж занадто добре. Мартина вбили (він став світлою душенькою, як і померла сестричка), а Альгюкаса, його родичів, друзів і сусідів, як худобу, запроторили у вагон, і повезли до Сибіру. «Благословили» на хороше життя, звичайно ж в лапках.
  Голод, холод, воші, туга за Батьківщиною, знущання хороших рузьких над поганими литовцями (дуже смішно віддати одну-єдину рибу, що берегли на Різдво для всіх, собаці), - все це побачимо очами дитини, яка просто от від слова «зовсім» не розуміє, чому над ними так знущаються.
  Та людина є людина, і навіть в самих важких умовах інстинкт виживання високий.
  І ці прості маленькі литовці не просто виживають в холодному Сибіру, вони живуть повним життям. Майструють паперових японських журавликів, складають хайку, організовують хор, де співають рідні пісні, навіть посадили яблучні зернятка у відрі.

  Вони ще скуштують справжніх литовських яблук. Очі побачать рідне небо, ноги ступатимуть по святій, дорогій серцю землі. На жаль, не всі. На жаль, так буває. Совєцька влада не пробачала інакшості. Їм завжди треба щоб хтось страждав…

  Після таких книг завжди важко. Адже це історія життя і смерті. Не видумана, і від того страшна. Вона не безнадійна, але і не світла. Це просто історія того, як одні люди знущалися над іншими. Втім… я не права… не просто… Коли тебе виганяють з рідного дому, намагаються вирізати твоє коріння, це не просто. Колись союз був моєю батьківщиною, але чим старша стаю, тим більше за це соромно.

  Перевод.

  Жил собе мальчик Альгюкас. Имел добрую семью, хороших друзей, верного товарища гуся Мартына. Обычная жизнь обычного мальчика в Литве. Но однажды пришли совєти, и решили, что всё это слишком хорошо. Мартына убили (он стал светлой душенькой, как и умершая ранее сестренка), а Альгюкаса, его родственников, друзей и соседей, как скот, погрузили в вагон, и повезли в Сибирь. "Благословили" на хорошую жизнь, конечно же в кавычках.
  Голод, холод, вши, тоска за Родиной, издевательство хороших рузьких над плохими литовцами (очень смешно отдать одну-единственную рыбу, что берегли на Рождество для всех, собаке), - всё это увидим глазами ребенка, который просто вот от слова «совсем» не понимает, почему над ними так издеваются.
  Но человек есть человек, и даже в самих тяжёлых условиях инстинкт выживания высок.
  И эти простые маленькие литовцы не просто выживают в холодной Сибири, они живут полной жизнью.
  Мастерят бумажных японских журавелей, складывают хайку, организуют хор, где поют родные песни, даже посадили яблочные зёрнышки в ведре.

  Они еще попробуют настоящих литовских яблок. Глаза увидят родное небо, ноги будут ступать по святой, дорогой сердцу земле. К сожалению, не все. К сожалению, так бывает. Саветская власть не любила инакомыслящих. Им всегда надо, чтобы кто-то страдал.

  После таких книг всегда трудно. Ведь это история жизни и смерти. Не выдумана, и от того страшная. Она не безнадёжна, но и не светлая. Это просто история того, как одни люди издевались над другими. Впрочем, я не права, не просто… Когда тебя выгоняют из родного дома, пытаются вырезать твой корни, это не просто. Когда-то союз был моей родиной, но чем старше становлюсь, тем больше этого стыжусь.

  41

  251