Рецензия на книгу

• 

  juliamishchenko871 апреля 2025 г.

  Така маленька рожева книжечка.

  Здається, що на її сторінках на вас чекає мила, безтурботна історія.

  Але ні...

  Ця книжка витрясе із вас всю душу. Ви будете плакати і не розуміти, чому люди роблять таке?! Чому ця звіряча натура ніяк не покине, здавалося б, цивілізованих людей?!

  Книга чесна, відверта, але може дуже сильно тригерити.

  Якщо тема війни та насилля над жінками для вас заважка - не читайте цю історію.

  Я сама два роки збиралася з духом, щоб прочитати її.

  Читала по 10-20 сторінок в день - і відкладала, бо більше просто не могла.

  Літо 1992 року. Молода боснійка С., прокинувшись вранці, навіть не уявляла, що вже надвечір її життя зміниться раз і назавжди.

  Село, де вона працювала вчителькою, окупували сербські солдати.

  Всіх місцевих чоловіків розстріляли, а жінок завантажили в автобуси і відправили в концтабір.

  А вже там, красивих молодих дівчат "оформили" в так звану "жіночу кімнату".

  І кожну ніч, сотні солдат приходили в цю "кімнату" ґвалтувати та знущатися над жінками.

  Хтось після такого помирав...

  А ті, що вижили і розкажуть цю історію.

  Зокрема наша головна героїня С.

  Вона вижила і була звільнена.

  Але і після звільнення, концтабір її не відпустив - жінка дізналася, що вагітна і робити аборт вже запізно, їй треба народити дитину своїх катів...

  На сторінках цієї книги, ми читатимемо про її спогади, роздуми і спроби зібрати своє життя знову докупи.

  Знаєте, що найстрашніше в цій історії?

  Все.

  Війна, яка так чи інакше зламає життя кожному.

  Люди, що перетворюються на звірів, бо у них є зброя в руках.

  "Занепокоєний" світ, який просто "не помічає". Не помічає війни, концтаборів, вбитих чоловіків та зґвалтованих жінок.

  "...тут, навколо мене люди, які зручно вмостилися у байдужому світі, що бездоганно функціонує. Війна? Яка ще війна".

  
  

  8

  90