Рецензия на книгу

• 

  DanaZar18 мая 2015 г.

  Обкладинка! Вона просто неймовірна! Саме цьому в книжковій крамничці потягнулася рука до цієї книжки, а поряд ще й друга частина стояла... Це просто доля. Хоча колись дівчина-консультант у книжковому сказала мені, що це такий собі темний Гаррі Поттер. Якраз цю книжку "Напівлихий" нагадав мені найменше, якщо чесно.

  Початок мене не вразив, але я не могла відірватися від книжки. Оце ось і дивина! Першу сотню сторінок творчість Саллі Грін віддавала мені Стівеном Чбоски та Джоном Гріном. Нейтан (Натан) мені нагадував Стівенового Чарлі та Грінівського Майлза. Я трошки почала розчаровуватись, але Саллі повернула сюжет, і Нейтана я вже не впізнала. Хоча хлопцю виповнилося вже десь шістнадцять, він для читача постає набагато старшим. Отже, головний герой мені дуже сподобався!

  Ніяк у young adult не обійтися без любовної лінії, але вона поки що не нав'язлива. Маю надію, що в цьому ж руслі все і залишится. Бо ще ні читач, ні Нейтан не розібрались, що з себе таки представляє Анналіза - потомок найчистішого роду Білих чарівників. Книга просто кишить великою кількістю різноманітних персонажів, які вже запали мені в серце: Арран, Дебора, Селія, Клей, Джим і Трев, Еллен, Габріель... і найзагадковіший, поки що, Нейтанів батько - Маркус. Але поряд з тим книжка достатньо жорстока. Як на мене, не добре знущатися з дитини, робити з нього відлюдька, навіть, якщо його батько найбільше лихо сторіччя...

  Прочитала я "Напівлихого" дуже швидко, а зараз рученьки тягнуться до другої частини - "Напівдикий". Не буду їх стримувати, скоріше продовжу читати пригоди напівкровного відьмака.
  8/10

  19

  72