Рецензия на книгу

• 

  ElenaOO

  22 марта 2025

  Невеличке миле тихе містечко у Гудзонській долині. Блек-Спрінг, привітне і мальовниче, оповите горами та лісами. Рай для туристів, якщо ти прихильник спокійних прогулянок лісами, або відвідин колоритних святкувань Дня всіх святих. Але відвідини закінчуються о шостій вечора, лісові стежки перекриваються, а всі Чужинці ненав’язливо випроваджуються з міста. Всі, хто тут народився, живуть тут до скону. Всі, хто оселився тут випадково, приречені тут і залишитися. Надприродна сила не дозволяє мешканцям довго знаходитися поза межами містечка. Вони або повертаються, або… кінчають життя самогубством. Все це пов’язують із Катаріною ван Вайлер, трьохсотрічною відьмою. Одна із голландських переселенок, звинувачена у відьомстві, примушена вбити власне дитя та страчена страшною смертю місцевими мешканцями. Звідтоді вважається, що відьма прокляла містечко (тоді ще Нью-Бек) та хоче помститися. Говорити та торкатися відьми не можна. А головне: ніколи та ні за яких обставин не можна звільняти її зашити очі та губи.

  Місцева рада зробила все, аби ізолювати Блек-Спрінг від світу. Гостьові відвідини обмежені у часі, використання інтернету відстежується, по містечку повно камер спостереження, інциденти не розголошуються владі штату. Катаріна з’являється у випадкових місцях, і її з’яви фіксуються у ВідьмоАпп. А контроль за її пересуваннями і взаємодією із мешканцями міста відстежує Відьмоконтроль. Місцеві вже до неї звикли, і хоча її несподівана поява та моторошний вигляд викликають неприємні відчуття, достатньо накинути на неї рушник чи покривало і можна продовжувати повсякденні справи.

  Діти виховуються у суворих умовах, з малечку їм толочать про страшну відьму, змушують дивитися жахаючі кадри минулих інцидентів. Мокрі простирадла вночі та сльози залишаються позаду, коли приходить перехідний вік. Декілька підлітків, яким не до вподоби суворі правила та ізоляція, вирішують зробити відьомський камінг-аут. Спочатку це схоже на звичайні дитячі збитошності. Але навіть такі незлостиві дії в решті решт призводять до неочікуваних наслідків.

  Перші 100 сторінок далися важко. Ні, читалося легко, але я ніяк не могла второпати про що саме читаю. Що саме самобутнього і яскравого знайшов пан Кінг у цьому занудстві? Але тільки-но події почали набирати обертів, відірватися було важко. Моторошність викликала не сама Катаріна із зашитими очима та кандалами на руках, а поведінка людей. Мені повсякчас згадувався «Купол» або «Імла» Кінга, коли волосся стає дибки від того, як погіршення ситуації може проявитися в людях. Як цілком звичайна людина, якій ти усміхався кожного ранку, може перетворитися на некерованого безжального монстра. Як можна легко керувати нажаханим натовпом. Як довго стримуваний страх може відкинути у минулі дикі століття. Як далеко може завести туга за втраченим дитям.

  8 понравилось

  187