Рецензия на книгу

• 

  Glow_Cloud

  23 апреля 2015

  Потрібно одразу усвідомлювати, що маєш справу з постмодернізмом і не намагатись раціоналізувати чи узгодити написане із власним досвідом. Такі потуги обов'язково закінчаться когнітивним дисонансом. Але якщо підійти до книги з грайливим настрОєм, бути готовим виявити гнучкість розуму і сприйняття - вона обов'язково віддячить.
  Андрухович заплутує, викручує шлях героя, головний тут не пункт призначення, а шлях. Чим далі герой рухається, тим більше втрачається зв'язок із раціональним світом, натомість постає інше - підсвідоме, інтуїтивне. Але не потрібно думати, що твір потопає у глибокій філософії, чи перегружений карнавальністю (як "Переверзія"). Ні, "Московіада" залишається дотепною і динамічною від початку і до кінця, її можна читати як легковажну сатиру, можна ж шукати серйозні соціальні теми і реалії (в міру серйозні). Так чи інакше, це сама по собі захоплююча історія, що дужеважливо.
  Мені, загалом, багато прийомів сподобалось: Андрухович показує не надто презентабельні риси героя; створює образ певної державної кантори, яка знає ВСЕ, навіть те, що ніяк не могла знати; пророкує; провокує і глузує. Про мене, то все, що відбувається - досить логічно і цікаво (ой, подумаєш, величезні щурі і циганський барон, це ж просто декорація). Головне - потрібно пам'ятати, що це, все-таки, Бурлеск-Балаган-Буфонада.
  

  
  Справа в тому, що «Ілліч» мав на голові не звичного хрестоматійного картузика, котрий так наближав його імідж до робітничо-селянських мас, а корону Російської імперії з усією візантійською її надутістю, щоправда, виготовлену з пап’є-маше.

  9 понравилось

  1,5K