Рецензия на книгу

• 

  Аноним15 августа 2024 г.

  Ти це переживав, але це було не з тобою

  Коли мені дали почитати цю книжку, сказали, що це дуже літня історія і її потрібно читати саме зараз, щоб не втратити відчуття літнього вайбу. І це справді так. Атмосферність літніх днин в селі передана напрочуд чуттєво. Ти чуєш запах яблук, уявляєш помаранчеві гарбузи складені у купу та цей буйний ріст зелені, яка так і норовить залізти не на свою територію.

  Коли в нас виникають труднощі, куди ми прагнемо – назад у дитинство, до батьківської хати. Так і сестри Мієчка, Лієчка та Марта у непевні для себе часи з’явилися у бабусі на порозі. Теодора берегиня цього дому та сімейних традицій. Вона приймає своїх онучок такими як вони є.

  Сюжет в книзі і є, і не має одночасно. Для мене це теж був своєрідний плюс. Оповідь складається з окремих історій, але кожна історія як пазл вмонтована одна в одну.

  Це все знайоме і не знайоме одночасно. Наче ти в такій хаті теж міг би жити, але ні, в тебе не так заросло подвір’я, не тераса, а веранда або навіть літня кухня. Близько, але не так.

  Настрій був переданий просто на тисячу відсотків. Ти занурюєшся і читаєш. Ти можеш зупинись і настрій залишиться з тобою. Що як на мене дуже кульгає, то це діалоги. Вони розпливчаті і не завжди розумієш, що до чого.

  Автор у книзі як кажуть навела туману, але закінчилось літо і історія закінчилась буденними справами. Все стало на свої місця і проблеми розрулилися. Як і буває в житті. Щодо книжки, коли настрій розвіявся, то сюжет вже здається не таким привабливим і трохи дивним.

  До речі, що це суто літня книжка, я не згодна. В літо хочеться повернутися завжди, коли стоїть осіння негода, морозна зима або вітряна весна. Ти чекаєш літа і можеш відчути його, читаючи Мієчку.

  29

  331