Рецензия на книгу

• 

  giggster

  28 октября 2014

  В друзья

  Вперше взявся за Буніна так цілеспрямовано. Якось він повз мене весь час проходив, окремі оповідання у випадкових збірках. І вимушений сказати, що він мене не зачарував. Я не великий фанат любовної лірики, всіх цих багатосторінкових описів романів, переживань, закручених любовних історій, а (в цій збірці принаймні) більшість творів – саме з цього жанру. Написано гарно, як і годиться класичній літературі, але не захопило.
  Що зацікавило більше і що не має, напевно, безпосереднього значення до творів (та й, скоріше за все, загалом творчості письменника) – описи «українства», в яке Бунін закохався, за власними словами, ще в молодості. Особливо, цікаво було спостерігати контраст, який завжди виникає в авторській мові, описах натури, у загальній атмосфері при переміщенні бунінського персонажа з "російської" реальності в "українську" – не важливо, чи мова про буквальне фізичне переміщення, чи просто про випадковий контакт з хохлами і хохлушками у побуті.

  
  Хохлы мне очень понравились с первого взгляда. Я сразу заметил резкую разницу, которая существует между мужиком-великороссом и хохлом. Наши мужики – народ, по большей части, изможденный, в дырявых зипунах, в лаптях и онучах, с исхудалыми лицами и лохматыми головами. А хохлы производят отрадное впечатление: рослые, здоровые и крепкие, смотрят спокойно и ласково, одеты в чистую, новую одежду...

  – ділиться враженням Бунін в одному з ранніх оповідань – «Чумацький шлях». І весь час далі, коли на горизонті з'являється Хохляндія чи хохли, його мова відразу пом'якшується, місце дії освітлюється і стає якось чистіше, ніби після буднів свято прийшло. Наврядчи ця тема була головною для автора. Майже напевно, не була. Наврядчи він узагалі свідомо змінював весь антураж, атмосферу, але відчуття радикальної зміни, просвітлення місця дії проходить повз усі оповідання і повісті.

  Звісно, є й буквальні порівняння:

  
  То были луга, луга заливные, не наши великоросские, от которых веет всегда пустынностью, а украинские живописные луга.
  

  Чи ось такий опис з оповідання «Суходол»:

  
  Одна хата хохлацкая чего стоила – ее белизна, ее гладкая, ровная, очеретяная крыша. Как багато казалось в этой хате внутреннее убранство по сравнению с неряшливым убожеством суходольских изб! Какие дорогие фальговые образа висели в углу ее, что за дивные бумажные цветы окружали их, как красиво пестрели полотенца, висевшие под ними! А узорчатая скатерть на столе! А ряды сизых горшков и махоточек на полках возле печи! Но удивительнее всего были хозяева. Чем они удивительны, она не совсем понимала, но чувствовала постоянно. Никогда не видела она таких опрятных, спокойных и ладных мужиков, как Шарый
  

  Або ось, це вже про окреме російське село, яке, враховуючи весь контекст повісті «Деревня», дає підстави говорити про бунінське узагальнення Росії як такої:

  
  Ты подумай только: пашут целую тысячу лет, да что я! больше! – а пахать путем – то есть ни единая душа не умеет! Единственное свое дело делать не умеют! Не знают, когда в поле надо выезжать! Когда надо сеять, когда косить! «Как люди, так и мы», – только и всего... Хлеба ни единая баба не умеет спечь, – верхняя корка вся к черту отваливается, а под коркой – кислая вода... Народ! Сквернословы, лентяи, лгуны, да такие бесстыжие, что ни единая душа друг другу не верит. Заметь, не нам, а друг другу! И все они такие, все!
  

  Причому всі навколо називають українців українців, виділяють їх. У Буніна безліч разів звучать українські пісні, звучить українська мова так, ніби це само собою зрозуміло – ось народ, ось його мова. І не треба нікому доводити, що це не Віденський обком придумав. Власне, тут є про що подумати і про що написати, але, напевно, це варто відкласти для більш доречного місця.

  6 понравилось

  0

  45