Рецензия на книгу

• 

  libbearlog

  28 марта 2024

  Мнемоніка як засіб проти флюсу спеціалізації в умовах обмеженого часу

  Дія повісті відбувається в далекому майбутньому, щонайменше в кінці XXVIII сторіччя, оскільки як історичний факт згадується епідемія паракору 2755 року. Зростаюче наче на дріжджах людство заселяє все більше планет більш-менш придатних для життя, і наразі вже й 83200 планет явно замало. Тому відшукуються все нові, хоча серед них трапляються і так звані “приманки для роззяв”, начебто ідеальні для життя, але насправді геть непридатні. Саме такою є й планета Троя в двохсонячній системі Лагранжа зоряного сукупчення Геркулеса. Протягом двох років на ній поступово до ноги вимерла тисячна партія колоністів (точніше 1337), хоча відомість про це надійно загубилася в бюрократичних архівах на ціле сторіччя. Отже якби не Марк Аннунчіо, юний випускник мнемонічної школи, то заново відкрита Троя, що вже стала об'єктом багатомільйонної державної програми, спричинила б не на один порядок більше жертв. Отже перелякана Конфедерація планет терміново і цілком таємно відряджає до Трої, вже ставшою в народі Братусем, братньою копією Землі зі схожою на Місяць Сестричкою (офіційно Іліоном), наукову комісію з різнофахових вчених для з'ясування причин вікової трагедії. Серед екіпажу і вчених, що їх екіпаж презирливо кличе “головачами”, білою вороною летить і мнемонік Марк. Він теж фахівець, але трохи інші галузі. Його задача цікавитися будь-чим і запам'ятовувати геть усе, сортуючи і надійно утримуючи в голові інформацію. Він мусить стати тим самим осяянням з глибин підсвідомості, що у вузьких фахівців зазвичай трапляється цілком випадково з примхи її величності Асоціації - і врешті решт розрішити давню загадку. А темою повісті якраз і стає пихата обмеженість і безапеляційність вузьких фахівців, що Азімов чудово реалізує з притаманними йому гумором і вмінням захоплювати. Щодо ідеї, вона трохи інша: справді шкода, що безліч цікавого залишає поза нашою увагою, по-перше, та сама вузька фаховість, а по-друге, наше, на превеликий жаль, занадто коротке життя.

  Справді цікаву невеличку, трохи більше ста сторінок, повість (112 - мнемоніки, як ви вже помітили, люблять точні цифри) можна також прослухати в чудової озвучці Кирила Булкіна. Але я завжди раджу слухати якісно начитану книгу з візуальною опорою на текст - це залучає до роботи різні ділянки мозку, а відтак створює об'ємнішу картину сприйняття і сприяє якіснішому опануванню рідною мовою, що зараз як ніколи на часі!

  4 понравилось

  0

  98