Рецензия на книгу

• 

  Marlentochka17 июня 2014 г.

  • Заради всіх святих... ви ж чаклуни! Ви володієте чарами! Ви можете владнати... ну... все, що завгодно!

  
  Скрімджер повільно обернувся й обмінявся недовірливим поглядом з Фаджем, котрий цього разу таки спромігся на усмішку, і лагідно ві

  • Біда в тім, пане прем'єр-міністре, що протилежна сторона теж володіє чарами.

    Щільний туман, розпачливий настрій, підозрілі викрадення і вбивства, холодне літо і постійне відчуття, що саме ця мить може стати останньою. А ще болюче відчуття втрати. Чи вам не було знайомим таке відчуття цієї весни?

    Дальше...

  >


Шоста книга про Хлопчика, що вижив виводить читачів на новий рівень: відкриваються найтемніші секрети магії, розкриваються нові грані дружби і взаємовідносин, життя дає ще декілька жорстоких уроків...

Чи знайоме вам відчуття непереборної впевненості, що все погане, що може статись - станеться з іншими людьми? А чи знайоме вам таке ж відчуття впевненості в іншій людині - у вас є взірець, можливо людина, котра вас оберігала і захищала, і в якій ви з невідомих причин знаходите все: друга, наставника, порадника, вчителя. Поряд із захопленням з"являється навіть якесь обожнювання - і це захищає вас від реальності. Принаймні, від адекватного сприйняття цієї реальності.

Не зважаючи на вагомий перелік своїх власних досягнень, Гаррі Поттер неймовірно скромний та простий хлопчина. Тому новина про особисті уроки у Дамблдора для нього - справжня честь. Він думав, що його навчатимуть найвищих форм захисної магії, потужного антипристріту та найпотаємніших заклять. А натомість Дамблдор відвів його закутками пам"яті у Ситі Спогадів, щоб показати все те, що приховав від світу Лорд Волдеморт. Або насправді простий хлопчина Том Редл, котрий хотів бути особливим. Непересічним. Відомим. І виявилось, що навіть Темний Лорд має свої слабкості, зокрема, 8 слабких чатсинок душі, які існують окремо від нього.

Подорожувати минулим Воледморта було моторошно, однак дуже цікаво - я б з радістю прочитала книгу про його подорожі Албанією, про пошуки видатних реліквій, про перетворення їх на горокракси, про набір смертежерів. Якщо насправді на хвиинку задуматись про те, чим насправді є горокракс, то кров застигає у жилах. Так само мене налякала і Незламна Обітниця - занадто висока ціна за невиконання свого слова. Чи, може, справедлива, хоч і жорстока?

І далі Роулінг ставить більше запитань, чим дає відповідей. Однак ти читаєш книгу і сліпо йдеш за нею:

- розчаровуєшся у Міністерстві Магії і у будь якому маглівському міністерстві остаточно: влада завжди брудна гра, корумпована, залякана, несправедлива і швидше за все, вона втече саме тоді, коли мала б стояти до кінця.

- дивуєшся успіхам Гаррі із зіллєваріння (звісно ж, "талант" від мами). Найзворушливішим моментом спілкування зі Слизорогом можна назвати його розповідь про подарунок від Лілі Еванс - лілія в акваріумі, що згодом перетворилася на золоту рибку. І навіть такий великий чаклун назвав таку магію "чудом".

- переживаєш за перші натяки на стосунки між Роном і Герміоною. Хоча сюрприз у вигляді відносин Рона і Лаванди потішив: Рончик-бончик, палкі поцілунки і шепотіння імені Герміони піс

• До речі, про несподівані таланти, Рональде, - втрутився Джордж, - що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати... якщо не помиляємось... Лаванда Браун?
аванда Браун?
Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже бу
• Не твоє собаче діло.
• Які вишукані слова, - зіронізував Фред. - Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати... як це сталося?
• Тобто?
• Вона потрапила в аварію чи як?
• Що-що?
• Ну, яким чином вона зазнала такої глибокої мозкової травми?

  - намагаєшся розгадати загадку Мелфоя, так само як і Гаррі. І віриш, що це не просто манія, що Мелфой і справді щось задумав, хоч і не знаєш, як напевно пов"язати напад на Кеті Бел та отруєного напою в подарунок Слизорогу. А десь подумки малюєш собі великого знака оклику: "Не використовувати прокляття "Сектумсепра"

  - дивуєшся неочікуваній тварюці в животі Гаррі, котра муркоче від новини, що Джіні розсварилася з Діном, програєш у квідич, виграєш у квідич і... неочікуваний поцілунок Гаррі і Джіні у вітальні Грифіндору стає винагородою (шкода, у фільмі не було відтворено цього моменту настільки феєрично).

  - не встигаєш ти трошки розслабитись і поспостерігати за цією закоханою парою, як протягом кількох годин трапляється скільки подій, що оговтатись ти не можеш довго (загалом, як і щоночі наприкінці кожного навчального року в попередніх книгах): подорож за горокракосом, вбивство Дамблдора, перемога Малфоя, вбивство Дамблдора, зрада Снейпа, вбивство Дамблдора, втеча Снейпа, вбивство Дамблдора, поранення Білла Візлі, вбивство Дамблдора, розпач усієї школи, вбивство Дамблдора.... і що б ще не сталось, ти думаєш про вбивство Дамблдора

  Досі попри всі негаразди залишалися дві незворушні твердині у свідомості героїв і відповідно у нашій: Хоґвартс і Альбус Дамблдор. Школі було понад тисячу років, а директору "певно 150", і вони здавались вічними, вони могли захистити і порадити. Втративши Дамблдора, ми втратили все: ми разом з героями стали абсолютно дорослими, абсолютно незахищеними і можемо тепер покладатися тільки на себе, гріючись спогадами про нього й лише з часом розуміючи, ЩО він насправді нам хотів розказати і пояснити:

розказати і пояснити:


Якби Волдеморт не вбив твого батька, хіба він пробудив би в тобі таку палку жагу помсти? Де там! Якби він не примусив твою маму пожертвувати заради тебе життям, чи наділив би він тебе таким магічним захистом, що й сам його неспроможний подолати? Безперечно, ні, Гаррі! Хіба ти не бачиш? Волдеморт сам створив собі найлютішого ворога - як це роблять усі тирани! Чи ти хоч уявляєш, як бояться тирани тих людей, яких вони гноблять? Усі вони усвідомлюють, що рано чи пізно серед їхніх численних жертв знайдеться такий, що повстане й завдасть удару у відповідь!

І це справді різні речі - піти на смерть, бо тебе примушують, чи піти з гордо піднятою головою. Саме цього вчив нас Дамблдор: брати відповідальність на себе, робити власний вибір і не поступатися собі, якби це не було важко. Завжди актуальна порада, погодьтесь.