Рецензия на книгу

• 

  Аноним27 августа 2009 г.

  Влітку на далекій полонині в Карпатах відбувається молодіжний з'їзд неформалів Шипіт. Сюди приїжджає Гер, у якого є домовленість із невідомими людьми: вони мають приїхати, аби організувати фестиваль у фестивалі – фест самогубців. Упродовж двох днів збираються шестеро майбутніх мерців: юна мазохістка, екстрасенс-невдаха, двійко дівчат із фобією переслідування, розчарований молодий програміст і Гер – панк та алхімік з глибокою душевною травмою. Незрозумілі, несподівані події, неформальні герої, танці навколо вогнища, сеанси «шаманотерапії» не залишають часу на роздуми, вони обрушуються на всіх без винятку «самогубців», призводячи до трагічного фіналу.
  
  З перших сторінок «Трохи пітьми» стає зрозуміло, що останнім часом Дереш поціновує творчість дещо шизофренічних індустріальщиків Trobbing Gristle, Coil та Psychic TV. А отже в цій книжці мова ведеться про всілякі важкі й не зовсім душевні недуги та похмурі, заледве не потойбічні марення, з якими автор, вочевидь, пов’язує музику наведених вище музичних проектів. Хтось колись дуже вдало висловився у тому сенсі, що варто писати або про те з чим ти добре знайомий, або ж про те, чого не знає ніхто. Взявшись писати роман про психіатрію, Дереш, вочевидь, не скористався цим «золотим» правилом через що спрацьовує знамените «нє вєрю» Станіславського. В результаті маємо набір лише оригінальної Дерешевої фантазії на тему нервових розладів та психічних зсувів серед сучасної неформальної молоді, який в жодному разі не пересікається реальним станом речей. Звичайно, мимоволі віддаєш шану авторовій розлогій фантазії, читаючи розповідь про великого галицького поціновувала творчого доробку Trobbing Gristle, який запалав не таким вже й прозаїчним бажанням стати першим космонавтом для наддалеких польотів у глибокий космос. Для цього Вітас, а саме так звуть метикуватого хлопчину, раз і назавжди вирішив питання з автономізацією харчування космонавта і почав вирощувати паршу і паразитичний грибок не де-небудь, а на власному череві, поздиравши для цього шкіру і прикладаючи туди лишаїстого кота, задля пересадження корисної харчової культури. Це справді оригінально. Але, попри всю оригінальність такої ідеї, Вітасові не ймеш віри – надто вже все гротескно. Така сама ситуація складається і з дівчинкою Лорною, яка «зсунута на всю голову, «робить» та ще й носить в собі щось таке страшне, про що й говорити жаско!» Найбільше довіри викликає випадок з Германом – особою, від імені якої ведеться розповідь більшої частини твору. У Германа «дах зсунувся» через те, що на його очах вбили людину, а він через власний страх нічого не вдіяв аби завадити цьому. Це значно ближче до реальних причин нервових розладів чи психічних проблем, ніж, скажімо «…бане чмо» – містична субстанція, що поселилася в одній з кімнат Лорниної квартири і псує життя дівчині, а заодно і її матері.

  9

  157