Рецензия на книгу

• 

  MuseAmelie

  15 марта 2014

  Спершу, як я купила цю книгу і чому.
  Про новинку дізналась із фейсбуку "Видавництва Старого Лева". Зацікавилась, як тільки побачила обкладинку (вражає справді). Почитала, про що книжка - ну таке, зазвичай я не любителька цього жанру. От, вже й забула, але наступного дня буквально знову Фб нагадав - показує фото книжки в клітці і підпис, типу "вже є, але ще не продається. Старт продажу з ... березня". І ось це мені дуже сподобалося) Так я дізналась, що за сюжетом головного героя тримали в клітці (отакої!).
  А потім просто гуляла рівненськими книгарнями й натрапила саме на оновлений товар. А ця чорно-червона книженція лежала ще в ящику і я звернула на неї увагу. Взяла в руки і... зрозуміла, що без неї я з цієї книгарні не вийду. Ну вона така... кльова! Ще навіть не починаючи читати, розумієш, що ТРЕБА прочитати обов'язково.
  Беру, несу до каси, купую, виходжу з крамниці, сідаю в маршрутку, читаю.
  І читала б після виходу із маршрутки, але мені недовго додому:)
  ____________________________
  А тепер враження.
  Захоплює. Читаєш і хочеться знати, що буде далі, але вже - негайно!
  Історія про підлітка Натана, який народився в сім'ї Білих чаклунів, але батько в нього чаклун Чорний. І в цьому полягає проблема, велика проблема всього життя цього хлопця. Мати померла, батька він ніколи не бачив. Живе з бабусею, братом та сестрою.
  Щороку Рада Білих намагається визначити, до табору яких все ж таки віднести Натана. Якщо до Чорних... скоріш за все його вб'ють. Але з року в рік нічого не виходить.
  Йому важко жити у світі, де всі знають, що він напівкровка. Але навіть в таких умовах знаходяться хороші (і колір "чаклунства" тут вже немає значення).
  Далі я не писатиму, що в сюжеті. Там буде і клітка (в усіх сенсах), і тавро, і любов, смерть, втрати й Дари...
  Чим мені сподобалась ця історія?
  Багато моментів. Але найбільш я зацінила отой стереотипний поділ на Чорних та Білих (в книжці, не стереотипне звісно, але якщо переносити на реальне життя, то саме так). Коли ти "білий" отже ти в усьому маєш рацію, отже ти - це доказ справедливості й істина завжди на твоєму боці. Інша справа, якщо "чорний" - тоді "білі" можуть з тобою боротися, бо ти - зло, в тобі все найгірше цього світу. І всі забувають тоді, що вбивати - погано; судити без суду - погано і (якщо вже таке) нищити - це прерогатива все ж темних сил, а не світлих. В романі насправді немає чіткого поділу на добрих і злих, але є поділ всередині кожного персонажу (як в реальному житті), де поєднуються всі риси й вчинки як наслідок цього.
  Та навіть попри це, авторка показує Білих надто жорстокими, на відміну від Чорних (але всі розуміють, що Чорні ще більш жорстокі й без вказування на те автором). Думаю, це для того, щоб ще раз підкреслити, наскільки ті, на кого покладена місія добра, можуть бути насправді ще гіршими за звичне зло.

  24 понравилось

  76