Рецензия на книгу

• 

  MuseAmelie15 марта 2014 г.

  Спершу, як я купила цю книгу і чому.
  Про новинку дізналась із фейсбуку "Видавництва Старого Лева". Зацікавилась, як тільки побачила обкладинку (вражає справді). Почитала, про що книжка - ну таке, зазвичай я не любителька цього жанру. От, вже й забула, але наступного дня буквально знову Фб нагадав - показує фото книжки в клітці і підпис, типу "вже є, але ще не продається. Старт продажу з ... березня". І ось це мені дуже сподобалося) Так я дізналась, що за сюжетом головного героя тримали в клітці (отакої!).
  А потім просто гуляла рівненськими книгарнями й натрапила саме на оновлений товар. А ця чорно-червона книженція лежала ще в ящику і я звернула на неї увагу. Взяла в руки і... зрозуміла, що без неї я з цієї книгарні не вийду. Ну вона така... кльова! Ще навіть не починаючи читати, розумієш, що ТРЕБА прочитати обов'язково.
  Беру, несу до каси, купую, виходжу з крамниці, сідаю в маршрутку, читаю.
  І читала б після виходу із маршрутки, але мені недовго додому:)
  ____________________________
  А тепер враження.
  Захоплює. Читаєш і хочеться знати, що буде далі, але вже - негайно!
  Історія про підлітка Натана, який народився в сім'ї Білих чаклунів, але батько в нього чаклун Чорний. І в цьому полягає проблема, велика проблема всього життя цього хлопця. Мати померла, батька він ніколи не бачив. Живе з бабусею, братом та сестрою.
  Щороку Рада Білих намагається визначити, до табору яких все ж таки віднести Натана. Якщо до Чорних... скоріш за все його вб'ють. Але з року в рік нічого не виходить.
  Йому важко жити у світі, де всі знають, що він напівкровка. Але навіть в таких умовах знаходяться хороші (і колір "чаклунства" тут вже немає значення).
  Далі я не писатиму, що в сюжеті. Там буде і клітка (в усіх сенсах), і тавро, і любов, смерть, втрати й Дари...
  Чим мені сподобалась ця історія?
  Багато моментів. Але найбільш я зацінила отой стереотипний поділ на Чорних та Білих (в книжці, не стереотипне звісно, але якщо переносити на реальне життя, то саме так). Коли ти "білий" отже ти в усьому маєш рацію, отже ти - це доказ справедливості й істина завжди на твоєму боці. Інша справа, якщо "чорний" - тоді "білі" можуть з тобою боротися, бо ти - зло, в тобі все найгірше цього світу. І всі забувають тоді, що вбивати - погано; судити без суду - погано і (якщо вже таке) нищити - це прерогатива все ж темних сил, а не світлих. В романі насправді немає чіткого поділу на добрих і злих, але є поділ всередині кожного персонажу (як в реальному житті), де поєднуються всі риси й вчинки як наслідок цього.
  Та навіть попри це, авторка показує Білих надто жорстокими, на відміну від Чорних (але всі розуміють, що Чорні ще більш жорстокі й без вказування на те автором). Думаю, це для того, щоб ще раз підкреслити, наскільки ті, на кого покладена місія добра, можуть бути насправді ще гіршими за звичне зло.

  24

  73