Рецензия на книгу

• 

  Аноним9 мая 2023 г.

  Так дивно в один день стати іншим…

  Через одинадцять років я таки прочитала продовження Вафельного серця . Памʼятаю свої захоплення повістю, і вони нікуди не поділися і тут.

  Лена і Трілле трохи подорослішали. Це відчувається і в їхніх відносинах, і в сприйнятті світу, і в ставленні до рідних. А ще зʼявляються романтичні почуття до ровесників.
  Здається, вони навіть починають віддалятися одне від одного. Лена ненавидить музику (взагалі то вона все ненавидить, окрім футболу), а от для Трілле футбол не викликає жодного інтересу.
  А ще в школі зʼявилася новенька Бірґіт. От хто цікавить Трілле, хоча Лену вона, навпаки, дратує.
  Так, багато чого помінялося і міняється на очах в Крихті-Матільді. Старіє дідусь, народжуються нові діти, грубішають голоси у твоїх ровесників, якась незрозуміла сила тягне тебе до дівчинки, яку ти вчора навіть не знав, а твоя найкраща подружка покидає улюблену футбольну команду.

  Та все ж… все ж дещо залишається незмінним. Тяга Лени до авантюр, море, в яке дідусь відмовляється виходити з аварійною кнопкою і захисним костюмом, бешкети, в які час від часу потрапляють наші друзі. То тато з підстреленою дупою, то менша сестра на флагштоці, колядування в дощове різдво, сплав на саморобному плоті.
  « — Світ так прекрастно створений, Трілле, що яких би дурниць ми не натворили, їх майже завжди можна виправити. Але це не для слабкодухих.»

  От слабкодухими наших друзів точно не можна назвати. Вони вперті, наполегливі, йдуть до мети понад усе (Лена і футбол), не розгублюються у надзвичайних ситуаціях (Трілле і дудусь Ларс), вміють з гумором сприймати свої поразки і незручні ситуації, в які, до речі, частенько потрапляють. Та головне, я впевнена, їх дружба буде міцнішати з кожним днем, адже вони одного поля ягоди.

  « - Ти хвора на всю голову.
  

  • І тобі залишатись здоровою.- Лена засміялась тією самою посмішкою, від якої зацвітають камені.»

    Перевод.

    Через одиннадцать лет я таки прочитала продолжение Вафельного сердца . Помню свои восторги повестью, они никуда не делись и здесь.

    Лена и Трилле немного повзрослели. Это ощущается и в их дружбе, и в восприятии мира, и в отношении к родным. А еще появляются романтические чувства к ровесникам.

  
  Кажется, они даже начинают отдаляться друг от друга. Лена ненавидит музыку (вообще-то она всё ненавидит, кроме футбола), а вот для Трилле футбол не вызывает никакого интереса.
  А ещё в школе появилась новенькая Биргитт. Вот кто интересен Трилле, хотя Лену, наоборот, она раздражает.

  Даа, многое поменялось и меняется на глазах в Крошке-Матильде. Стареет дедушка, рождаются новые дети, грубеют голоса у твоих ровесников, какая-то непонятная сила тянет тебя к девочке, которую ты вчера даже не знал, а твоя лучшая подружка покидает любимую футбольную команду.
  И все же… все же кое-что остается неизменным. Тяга Лены к авантюрам, море, в которое дедушка отказывается выходить с аварийной кнопкой и защитным костюмом, дебоши, которые время от времени устраивают наши друзья. То папа с подстреленной задницей, то младшая сестра на флагштоке, колядование в дождливое рождество, сплав на самодельном плоту…
  « — Мир так прекрасно создан, Трилле, что каких бы глупостей мы ни натворили, их почти всегда можно исправить. Но это не для слабонервных.»

  Вот слабонервными наших друзей точно нельзя назвать. Они упрямы, настойчивы, идут к цели не взирая ни на что (Лена и футбол), не теряются в чрезвычайных ситуациях (Трилле и дедушка Ларс), умеют с юмором воспринимать свои поражения и неудобные ситуации, в которые, кстати, частенько с ними случаются. Но главное, я уверена, их дружба будет крепнуть с каждым днем, они ведь одного поля ягоды.

  « - Ты больная на всю голову.
  – И тебе не хворать. – Лена засмеялась той самой улыбкой, от которой зацветают камни.

  39

  636