Рецензия на книгу

• 

  mykolan23 февраля 2014 г.

  Анрі Перрюшо, відомий, і певно, знаменитий своїми книжками про художників, для книжки про Сезанна перелопатив безліч літератури, широке листування доби, спогади — все для відносно популярного викладу.

  Сам формат, хоч і передбачає певну белетризацію, я би відніс до нон-фікшн. Історію життя Поля Сезанна дуже захопливою не назвеш, і автор, треба віддати належне, ніде не роздуває зайвої драми.
  Я би навіть не сказав з певністю, чи є в цієї книжки якась універсальна користь (чи може бути така взагалі?).

  Але безумовно, відчуття епохи вона дає — не порівняти зі скупою біографічною довідкою. Якби художник жив у наші дні, цілком можливо, він ніколи б і не став тим самим Сезанном — тато відправив його до психоаналітика, на мотиваційні курси, і малював би він іноді, в якості арт-терапії. Може так, а може ні.
  Все одно, коротки переказ сюжету — практично та сама довідка (яку теж уміщено наприкінці книжки). Враження від книжки — і постаті — дуже амбівалентні.
  Сам Сезанн, зі складним (думаю, жахливим) характером, з родинними стосунками, коли в сорок років він живе на умовну стипендію від батька, і роками приховує від того існування жінки і дитини.
  Золя, з яким художник дружить зі школи, який не має цієї стипендії, який пише роман за романом без успіху, а потім з успіхом, поступово розчаровуючись у старому товариші. Зрештою, після того, як Сезанн перетворюється на матеріал для роману («Творчість»), стосунки наживо обриваються. Причому на час публікації Золя — в тусівці (своїй, під себе), а Сезанн навпаки взагалі поза процесом, не всім очевидно, що він прототип персонажа.
  Але листи, тисячі їх! Безкінечний потік листування, між Сезанном і Золя, між знайомими Сезанна, які пишуть про нього Золя (роки по розриву), різноманітні люди (найактивніший — Бернар), які хочуть витягнути з Сезанна якісь дискусійні формулювання.
  І знову Сезанн, який, власне, майже все життя більше малює, ніж живе. Він радить художникові остерігатися літературного підходу — приємо читати це в той час, коли все стало текстом!

  Перрюшо не старається зробити виклад легким/важким/нудним/захопливим, але, що мені видається важливим, він не вдається до художнього аналізу. Не жонглює термінами. Він розповідає історію, висновки з якої кожен зробить, як і коли схоче.

  Цим він суттєво відрізняється від радянського мистецтвознавця, автора післямови. Як, виявляється, я відвик від цього наскрізь тенденційного (та ідеологічно «брендованого») стилю викладу, який, навпаки, обов'язково обтяжений ідеєю та надідеєю! Треба сказати, в статті досить цікаво розглянуто творчість Сезанна суто з технічного боку, в книжці цього зовсім немає — але от ця наскрізна лінія вищого керівництва зараз здається дуже помітною.

  Хороша книжка.

  Лінк на google art project, де багато картин Сезанна, без біографії, зате з можливістю все детально роздивитися: https://goo.gl/pxTdUZ

  5

  149