Рецензия на книгу

• 

  RomanKot

  23 декабря 2022

  Останній самурай Заходу

  Спочатку зацікавив автор: європейський інтелектуал з великої літери, який...21 травня 2013 року скоїв самогубство на кафедрі собору Паризької Богоматері.

  Звісно, можна розповідати про страшний гріх, який він вчинив, але все одно ми не можемо ігнорувати той факт, що мислитель був чесним як із собою, так і з іншими людьми, - і своїм страшним вчинком він довів, що живе так, як мислить і вчить, а його самогубство, - це останній акорд його правдивого життя.

  Тепер до книги -вона починаєтесь доволі похмуро, з опису жалюгідного становища типової француженці, яка вимушена жити в оточенні мігрантів, але вже на 10-й сторінці він починає маніфестувати своє ставлення до оточуючого світу:

  
  Відразу ж додам, що маю достатньо інших мотивів для обурення й люті в цьому штучному світі, де пануютьsex, fun and money. В мене викликає огиду самовдоволене чванство сильних і безсилих володарів нашого занепаду, прогнилих до кісток, підкорених тіньовій владі тановим мафіям. Так, нахабні й нікчемні королі медіа, реклами, релігії, політикий фінансів більше надихають мене на зневагу, ніж на справжній бунт. Підняти бунт означає розгледіти в них силу, якої їм бракує. ... Сьогодні, перед цими претензійними й злостивими карликами, я – непокірний. Кажучи простіше, я «не піддався». Я вже давно не вірю у їхні солодкі повчальні промови, цю ширму для бридких махінацій.
  За контрастом та дистанцією, я відчуваю себе вгармонії з великим непокірним, чий дух пронизував цілі століття, і про когосьогодні ніхто не згадує. Незрівнянний приклад для наслідування, що й говорити. Дюреровий Лицар.

  І в вже починаючи з наступного абзацу та протягом всієї книги автор показує тяглість європейської (якщо чесно, то не тільки європейської) культури, її становлення, інтелектуального розвитку та, головне, її впливу на нас, - на тих, хто живе саме зараз.

  Також він показує, що означає бути непокірним сьогодні , а і той «совок», що панує нині в Західному світі

  
  Батальйони університетських професорів, археологів, лінгвістів, епістемологів, істориків несамовито працювали над тим,щоб показати, що Франція та Європа – порожнє місце, винне в усіх смертних гріхах. Мова не йде про найманців, часто це просто «корисні ідіоти» - так колись сталіністи називали знаменитостей, якими маніпулювали у своїй пропаганді.

  І тут він наводить приклад наукової праці, яку, суто в «советском стиле» критикували вчені. При цьому наукових аргументів у критиканів не було, - лише «пролетарская ненависть».

  І це при тому, що

  
  Сучасні європейці є, передовсім, жертвами душевних хвороб, і лише потім цілком реальних небезпек та анти-європейських інтересів і настроїв, що постійно посилюються. Це, безперечно, основна причина їх слабкості. Якщо вірити тим, хто говорить від їхнього імені, то в них немає минулого, коренів, долі. Вони – ніщо. І все ж, те, що їх об'єднує, - унікальне. У них є перевага: приклади для наслідування та пам'ять про велику цивілізацію, що існує з часів Гомера та його основоположних поем. Але вони не знають про це. Так само як не можуть оцінити нові загрози, продиктовані епохою.

  Тому, повторююсь, автор без зайвої «води» показує тяглість європейської культури та філософії. Крім цього там про Близький Схід та навіть Японію. Це тим більш цікаво, що автор досліджує історію «методом критики джерел».

  Вважаю, що цю маленьку книжечку повинен прочитати кожен, хто вважає себе інтелектуалом.

  Особливої уваги заслуговують практичні поради, що містяться в кінці книги. Їх всього сім і вони дуже чіткі і конкретні. Їх приємно читати, а ще приємніше намагатись їх реалізовувати.

  Тим більш, що, наприклад практичну пораду №2 ми з вами вже виконуємо: «Щодня – кілька хвилин читання».

  І повертаючись до зазначеного на початку  вчинку... В кінці міститься його передсмертна записка. Вона дуже лаконічна та чітка. Кожен читач знайде в ній, НАВІТЬ В НІЙ, те, що викличе резонанс саме в його читацькій душі.

  
  «Я приймаю смерть для того, щоб пробудити задубілу свідомість. Я повстаю проти фатальності. Я повстаю проти отрути, яка нищить душу, проти егоїстичних бажань, що розривають наш зв'язок із корінням та традиційними формами буття, зокрема з родиною – фундаментом нашої багатотисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими.»

  Що ж, я розумію його «проти», але я також ПРОТИ його вчинку. Хоча, хто я такий, щоб засуджувати вчинок ТАКОЇ людини.

  Книгу раджу для багаторазового перечитування, я також буду перечитувати її багато разів.

  Доміник Веннер закінчує свою книгу (перед практичними порадами) так

  Завершено в зимове сонцестояння, Різдво 2012.

  Збіг чи ні, але я закінчую цю рецензію також напередодні Різдва 2022 року. ..

  Минуло 10 років, за які все відбулось так, як і передбачав цей мислитель.

  9 понравилось

  483