Рецензия на книгу

• 

  EduardGol

  28 октября 2013

  Пам’ятаємо, як частіше за все, ми відносимось до людей, чиї настанови іншим не підкріплюється власним прикладом. Так, це дратує, пригнічує, викликає іронічні посмішки та різного роду обвинувачення. А якщо наставник щиро вірить у сказане ним й сам прагне цього, йде до цього так швидко, як це можливо для нього? Якщо його слова – не про нього, а про те, як він вважає, що повинно бути, про те, чого він сам лише прагне? А якщо не прагне, однак вірить у сказане ним і щиро бажає цього іншим? То може не будемо поспішати із висновками?

  Сенеку молоді люди «судили» через те, що він людина із всіма вадами, як і всі ми. Більше того, його судили не за його вади, а за його чесноти, адже через його мудрість, студенти прийняли його за надлюдину. Вони займали позицію, що «відповідальність великої людини росте відповідно її возвеличенню». Це неоднозначне твердження, адже возвеличують мудреця інші, а тому, чи зобов’язаний він брати сам на себе якусь додаткову відповідальність?

  Кожен читач даного твору може винести свій вирок. Однак чи треба взагалі судити?
  

  
  Мені здається, що ви затіяли марну справу і самі «розгублюєте дорогоцінні хвилини». Ніякий суд, нехай він складається з тисячі присяжних, не може обміряти людського життя. Бо хто такі ці присяжні? Ті ж самі люди, життя і чесноти кожного з них у свою чергу теж не можна обміряти. Отож і мусить кожен судити кожного, прикладати свою мірку до чужої і робити це в таємниці, аби не возвеличитись у гордині або не змаліти від перебільшеної величі.

  8 понравилось

  357