Рецензия на книгу

• 

  Аноним7 сентября 2022 г.

  Бо життям не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись

  Ця книга для мене - ретроспектива у дитинство. В мене теж був "сільський шелтер",  велика родина та бабуся, до якої завжди можна було прийти у пошуках підтримки.  Можливо саме через це я з перших сторінок відчула тепло, яке залишилося зі мною навіть по завершенню книги. І можливо з огляду на це, я навіть не помітила "дітоцентричність", поки не прочитала рецензії інших.

  Мені сподобалося, що сюжету як такого немає. Немає жодних стрімких поворотів, драм, розтягування у часі. Є життя. Є проблеми, від яких хочеться втікти. Є війна та пролитий на "хорошого руського" сік. (у котрійсь рецензіі критикували "голих" чоловіків та рожеві кофтинки, мовляв то щось з нульових, певно ця людина не знає, що таке село).

  Мені не сподобалося, що образ Данила, окрім надзвичайної охайності та кар'єрних успіхів ніяк не розкрито. А Устим, переважно, вів себе як мудак (і цю лінію поведінки/її причини також не розкрито). І що Мієчка обрала ось ці гойдалки і це подається наче щось хороше. Захотілося зробити приписку великими літерами: "НІ, ДІВЧАТА, НІ". Особисто я чекала, що Мієчка відмовить обом, а читачам залишать надію, що вона знайде хорошого (не дорівнює нудного) хлопця, якого покохає і з яким зробить собі ту саму дівчинку.

  Також зовсім не сподобалася історія Лілічки:

  - де все ж таки вони живуть - в Україні чи Іспанії?  Якщо останнє, то чому Грег "їздить погостити" до матері, хіба вони в різних містах, що якось нелогічно і не в'яжеться з фіналом, де Наті водить дітей у школу, а виставка Лілічки проходить у Києві

  - як узаконили питання з Люсею (бо це не вирішується в коморці поміж мішків) та скільки їй зрештою років (на початку фігурує 2 і вона навіть погано розмовляє, а в кінці її віддали у школу)?

  - чому вони мали їхати в Австралію та чи поїхав Грег туди самостійно?

  - чому Марко зовсім не схожий на своїх світловолосих світлооких батьків?

  Не історія, а дірка, я б сказала. Дуже дивно, зважаючи на те, що це одна з центральних героїнь.

  Марта теж викликає подив, бо звісно гормони змінюють поведінку (та й, направду, характер жодної з героїнь не розкрито наповну, може насправді Марта про родину завжди мріяла), але раптове перемикання від "та вони мені не потрібні" до "Люся моя" і знов до "дивиться на них з огидою" це дивно.

  Історію Марії я взагалі не зрозуміла. Вона ростила своїх дочок чи ні? Бажання до свободи, життя в квартирі з гарним балкончиком та подорожей мені дуже зрозуміле. Але якщо вона втекла від родини майже одразу, то чому в Мієчки та Лілічки гарні відносини з нею (насправді про це нічого не сказано, але так здається з контексту), і такі погані з батьком (вони навіть їхати до нього не хотіли)?

  Ну а бабуся... до неї питань нема. Тільки відчуття тепла через проекцію на власну Ба.

  Окрім сюжетних "накладок" помітила деякі русизми, редакторці мінус.

  Але попри це все, загальна атмосфера книги настільки відгукується моїй душі, що я ставлю тверду четвірку та однозначно раджу цю книгу людям, які почуваються розгубленими/не можуть щось вирішити/втратили внутрішнє світло/прагнуть трохи сховатися від життя.  Можливо саме цей роман стане для вас тим самим промінчиком, який вкаже вірний шлях.

  4

  917