Рецензия на книгу

• 

  sireniti

  30 августа 2022

  Одного дня виявляється, що ти живий

  Я перечитала цю книгу, тому що купила її бумажний варіант. Купила українською, і пообіцяла собі зануритися у цю дивну історію ще раз. І от сталося.
  Дивне в мене вийшло літо, якесь абрикосово-кульбабкове. Оце поєднання, еге ж? :)

  Знову і знову лилися на мене пахощі скошеної трави і осипалися жовтим кольором кульбабки. Ох і страшний бур’ян ці кульбабки, кажу як людина, яка років десять з ними боролася і потерпіла поразку. Та Бредбері написав їм оду, і увіковічнив їх назавжди кульбабовим вином. Їх важко не любити, особливо мені, закоханій в жовтий колір. Адже кульбабки - це міні сонце.

  Я знову зустрілася з Дугласом і його мокасинами, такими літніми, такими бажаними. Я і собі прикупила жовті, схожі на кульбабки, на пам‘ять про це літо. Таке пекуче, таке красиве, але таке жорстоке для нас. Не знаю, що чекає в майбутньому, але це літо залишить в душі не тільки жовтий слід.

  Це історія дитинства, яке ближче до осені переростає в підлітка. Історія дружби і перших цнотливих почуттів. Історія родини і родинного затишку. Це відносини між старими і дітьми, такі важкі, такі заплутані, але такі цікаві. І лише діти знають, як страшно бути дорослим, і що ніяка це не втіха, бо ті вже давно про це забули. Дорослішання - страшна штука, на жаль, неминуча.

  Знову прийшло усвідомлення радості життя, а разом з ним і страх, що всі ми смертні. Що рано, чи пізно, всьому приходить кінець, але літо завжди відрождується. Терпке кульбабове вино знову і знову яскравим янтарем переливається в щільно закоркованих бутилочках розплавленим сонцем.
  Що дні є на дотик, а є на смак, а є такі, яких можна торкатися і смакувати одночасно, тому що Усесвіт безмежний.

  А самий важливий висновок, про який ми часто забуваємо - це те, що добро треба передавати по колу. І одного літнього, а може осіннього, чи зимнього дня, воно до тебе повернеться. Можливо кульбабовим вином, а може букетом осіннього листя, чи дзеркальною сніжинкою на пухнастій рукавичці.
  Повіримо в цей світ?

  Перевод.

  Я перечитала эту книгу, потому что купила ее бумажный вариант. Купила на украинском, и пообещала себе погрузиться в эту удивительную историю ещё раз. И вот это произошло.
  Странное у меня получилось лето, какое-то абрикосово-одуванчиковое. Необычное сочетание, да? :)

  Снова и снова лились на меня ароматы скошенной травы и осыпались желтым цветом одуванчики. Ох и страшный сорняк эти одуванчики, говорю как человек, который лет десять с ними боролся и потерпел поражение. Но Брэдбери написал им оду и увековечил их навсегда. Их тяжело не любить, в особенности мне, любящей жёлтый цвет. Ведь одуванчики – это мини солнце.

  Я снова встретилась с Дугласом и его мокасинами, такими потрёпанными, такими желанными. Я и себе прикупила желтые, похожие на одуванчики, на память об этом лете. Таком жгучем, таком красивом, но таком жестоком для нас. Не знаю, что ждет в будущем, но это лето оставит в душе не только желтый след.

  Это история детства, которое ближе к осени перерастает в ребенка. История дружбы и первых чувств. История семьи и семейного уюта. Это отношения между стариками и детьми, такие трудные, такие запутанные, но такие интересные. И о том, что только дети знают, как страшно быть взрослым, и что никакое это не утешение, потому что те уже давно об этом забыли. Взросление – страшная штука, к сожалению, неизбежная.

  Снова пришло осознание радости жизни, а вместе с ней и страх, что все мы смертны. Всему рано или поздно приходит конец, но лето всегда возрождается. Тёрпкое одуванчиковое вино снова и снова ярким янтарем переливается в плотно закупоренных бутылочках расплавленным солнцем.
  Что дни есть на ощупь, а есть на вкус, а есть такие, которых можно касаться и смаковать одновременно, потому что Вселенная безгранична.

  А самое важное заключение, о котором мы часто забываем это то, что добро нужно передавать по кругу. И в один летний, а может, осенний или зимний день, оно к тебе вернется. Возможно одуванчиком, а может букетом осенних листьев, или зеркальной снежинкой на пушистой варежке.
  Поверим в этот мир?

  57 понравилось

  24

  2K