Рецензия на книгу

• 

  sireniti14 июля 2022 г.

  Моє рідне місто

  Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
  Хрестилась баба, і кінчався хліб.
  Двигтів отой вузесенький окопчик,
  де дві сім’ї тулились кілька діб.
  
  О перший біль тих не дитячих вражень,
  який він слід на серці залиша!
  Як невимовне віршами не скажеш,
  чи не німою зробиться душа?!
  
  Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
  кривавий світ, обвуглена зоря! —
  а я писала мало не осколком
  великі букви, щойно з букваря, —
  
  той перший віршик, притулившись скраю,
  щоб присвітила поночі війна.
  Який він був, я вже не пам’ятаю.
  Снаряд упав — осипалась стіна.

  Ліна Костенко

  35

  353