Рецензия на книгу

• 

  Vika_Unizhona

  3 августа 2013

  "Но самое страшное приходит неожиданно. Настоящие катастрофы всегда становятся чем-то новым, невообразимым, неведомым, тем, к чему невозможно подготовиться."
  

  Як швидко плине час…година за годиною…день за днем. І бодай раз у житті кожного виникало бажання, щоб його стало більше. Які б тоді були можливості, які перспективи… Проте читаючи цей твір я зрозуміла, що це була б дуже погана ідея. Ці люди отримали більше часу в добу, але якою ціною. Вони не могли нормально спати, хворіли, втрачали бажання жити, ставали жорстокішими.

  Особливо безглуздою здалася ідея продовжувати жити за 24 годинним днем. Потрібно адаптовуватися до нових умов, а не ігнорувати їх. Людина створена так, що спить вона вночі, коли темно, якщо робити по-іншому, то це може викликати негативні наслідки.

  
  "Мы импровизировали. Мы приспосабливались. Мы делали все, что могли."
  

  Ну і як не помітити це кохання, яке зародилося серед таких несприятливих умов. Ці діти продовжували радіти життю, у момент його згасання, намагалися врятувати живих істот. Особливий момент був коли вони залишили послання майбутнім на асфальті з досить банальним для нас, але не для них, записом:

  
  «Ми тут були».
  

  Для мене це особливий твір, бо він пройняв до самої душі. Читаючи його, я бачила усе, як у фільмі: живим, реалістичним – тому і емоції були реальні. У ньому є все: сум і радість, надія і розчарування, любов і зрада. Завдяки цьому твору я зрозуміла
  наскільки важливо цінувати те життя, яке ми маємо, цінувати те, що ми можемо гуляти під сонцем, спокійно спати вночі і не переживати кожну секунду за те, яким буде наше майбутнє, а просто насолоджуватися сьогоденням.

  4 понравилось

  0

  9