Рецензия на книгу

• 

  Aries_Domini

  12 июня 2013

  Знаєте Їжачка - того, що в тумані блукав, дружив із Ведмедиком і протирав зірки, щоб яскравіше світили? Їжачок Юрія Ярмиша - такий само зворушливий, добрий і вразливий персонаж. Власне, він і став винуватцем мого "плаксивого вечора"... Не Покемон, не Тамагочі, а простий собі Їжачок, який жив і горя не знав, врятував малого Соловейка - і з тих пір вони були нерозлучними друзями.
  Як і годиться, в належний час Соловейкова родина відлетіла у вирій. Їжачок лишився зимувати. І настала б нова весна, і було іще більше радості від дружби, якби не одне "але". Восени в ліс влучила блискавка - все вигоріло вщент. І Їжачок, котрий разом з іншими звірями врятувався втечею, переживав: як Соловейко знайде рідний ліс, якщо від нього лишилися самі обвуглені патички? Переслідуваний підступною Лисицею, знесилений Їжачок перетворився на сосну (як дівчата з українських легенд перетворювалися на калину чи вербу), якою вони із Соловейком так милувалися останнього щасливого літа. Сосна була такою ж колючою, як Їжачок, хоч і зеленою.
  А потім весна таки настала, соловейки прилетіли додому і впізнали свій ліс за однісінькою сосною. Вони співали - і навколо все оживало. Ліс ще нескоро зазеленіє як раніш, але тепер він має принаймні надію на відновлення, бо до нього повернулося життя.
  І все одно шкода Їжачка... Навіть попри те, що він, поза сумнівом, просто перейшов в іншу форму існування.
  Тексту - жменька, але скільки ж в ньому добра і світла!

  18 понравилось

  2

  889