Рецензия на книгу

• 

  Ksenia_Fedorchuk29 марта 2022 г.

  "Головне – вміти визнавати свої поразки з піднятим до дощу обличчям і сприймати їх спокійно, як наявність вечері на столі."

  Марта прокидається після коми, в якій пролежала шість років. За цей час світ, нехай не кардинально, але змінився, як і речі, що колись були для неї важливі. Жінка вчиться заново ходити, їсти, писати. Вчиться заново жити новим життя, в якому майже ніхто не чекав на її повернення. Батьки померли, у чоловіка нова дружина і дитина. Картини та коштовності батьків, одяг... Нічого не лишилось.

  Але головній героїні потрібно рухатись далі, наздоганяти роки, які випали з її життя. Вона поновлюється на роботі, на якій працювала шість років тому, знайомиться з чоловіком, з яким у них зав'язуються стосунки, стає другом для хворого раком хлопчика. Життя продовжується, зі злетами та падіннями, щасливими та гіркими моментами. Лиш одне тривожить жінку: що трапилось в той доленосний день, коли її збив автомобіль і вона впала в коматозний стан, що змусило ступити її на проїзну частину дороги?

  Є в книзі також освічений кіт Любомир, який любить малювати картини, читати книги та розмірковувати про життя людей, дивлячись у вікно. Його історія описується паралельно подіям, що відбуваються з Мартою. На перший погляд, вони не мають жодного відношення до сюжету, наче це уривки з іншої книги. Але в кінці все зводиться у логічний фінал.

  Книга читається легко. Вона доволі маленька і тому складається враження, що багато чого лишається недорозказаним. Я очікувала прочитати більш чуттєву історію, пройнятися історією головної героїні, якій доводить заново вчитись жити у світі. Також є моменти, про які хотілося б дізнатись більше інформації, але це не псує загальне враження.

  15

  180